Про скидання масок у дискусіях щодо членства України у НАТО і Євросоюзі

Мовою оригіналу

На конференції у Вільнюсі відбулися досить цікаві дебати щодо вступу України до НАТО. Українська сторона почала вимагати від НАТО надати чіткий перелік вимог і критеріїв, після яких буде надано План дій членства, і потім власне саме членство.

Відповідь НАТО була дипломатичною, але зрозумілою: критеріїв не дамо, бо їх не існує. Якщо Україні дати критерії і список вимог – то вона їх виконає, і тоді НАТО опиниться в некрасивій ситуації. Бо політичне рішення на сьогодні є – не надавати ПДЧ. І головна причина цього – проведені Росією «червоні лінії».

Вимагання переліку критеріїв («Огласите весь список, пожалуйста!») може мати цікаве продовження.

Перший наслідок – скидання масок у дискусіях щодо членства України у НАТО і Євросоюзі. Багато років представники Заходу оголошували завуальовані дипломатичні заяви про відкриті двері, а у нас їх розтлумачували як підготовку юридичних рішень. Тепер ця епоха брехні може закінчитися, і нарешті вголос скажуть правду: членства сьогодні і завтра не буде. До речі, це зовсім не означає, що Україна не повинна проводити вестернізацію, реформу сектору безпеки чи політичної системи за кращими зразками країн НАТО. Навпаки, робити це потрібно, і не через можливий вступ, а в інтересах самої України.

По-друге, тепер може бути переглянутий перелік вимог, які висуваються Україні Заходом. Останнім часом все більше звучать кадрові вимоги. І в разі зняття масок кожна з вимог буде аналізуватися на предмет національних інтересів України. До прикладу, призначення конкретної особи на посаду керівника САП – це наша плата за членство чи просто перемога однієї з лобістських груп? Неефективні призначення непрофесійних кадрів у наглядові ради та силові органи у минулому будуть лише додатковим аргументом для постановки незручних зустрічних питань.

Третій наслідок – перехід до прагматизму у відносинах із Заходом. Західні політики до речі і самі все більше вибирають прагматичні інтереси, аніж високі ідеали, про що там іде своя дискусія. І це стосується не лише «Північного потоку-2» чи українського ПДЧ. Наступні зустрічі В.Зеленського в Берліні та Вашінгтоні можуть проходити не за звичним сценарієм («Денег нет, но вы держитесь»). Захід досяг домовленостей з РФ і всі сторони підраховують дивіденди. Росія отримала явочним порядком нейтралітет для України, газопровід, і тепер вимагатиме саботажу «Кримської платформи» та зняття окремих санкцій. Натомість Росія включається в «Green Deal», щось обіцяє по Китаю, можливі ще якісь новини. Якщо по Україні домовилися без нас, то делегація поїде ставити питання: а де там наш інтерес? Кредит на мільярд як компенсатор за втрату газового транзиту? Чи 0,7 мільярда кредиту від МВФ до кінця року? Я не даю позитивних чи негативних оцінок такій формі дипломатичних переговорів, але тренд на прагматизм вже відчувається.

Спроби загравання з Китаєм як пошук козирів перед переговорами з Заходом виглядають, до речі, досить незграбно. Хоча, Китай залишається основним торгівельним партнером України, і втрачати його ринки теж не можна.

Нас може очікувати перезавантаження відносин із Заходом в сторону прагматизму. Але підняття ставок може також привести до нової кризи, демаршів, викидів компроматів, і тоді замість перезавантаження відносин – перезавантажать саму владу. Вільнюс – то таке цікаве місце, якщо хтось памятає ще 2013.