Зовнішньо­політичний глухий кут президента Зеленського

  • Микола Капітоненко

    Експерт Міжнародного центру перспективних досліджен

  •  glavcom.ua
  • Розсилка
Заплутана риторика у виконанні українських політиків за останні пару місяців – це симптом глибокої кризи й дефіциту працюючих ідей - Зовнішньо­політичний глухий кут президента Зеленського
Заплутана риторика у виконанні українських політиків за останні пару місяців – це симптом глибокої кризи й дефіциту працюючих ідей
Фото: president.gov.ua

Діяльність команди президента не відповідає новим викликам

Минуло два роки, і зовнішня політика президента Володимира Зеленського зайшла в іще більш глухий кут, ніж той, у якому перебувала до його сенсаційної перемоги. До тридцятирічного ювілею незалежності ми підходимо з наростаючою панікою і плутаниною в зовнішньополітичній риториці. Проступають знайомі з минулого метання між «стратегічними» партнерами — тільки замість Росії тепер туманні натяки на «Схід». Чути й безсилі закиди в бік Заходу про те, що Україну треба підтримувати сильніше. Аргументів же на користь цього твердження очікувано менше, ніж було в золоту еру української багатовекторності.

Стратегічне планування розсипалося перед обличчям перших же серйозних трансформацій на глобальному рівні світової політики. Бажання вступити в НАТО і ЄС, у принципі, ніколи не було надійною основою для зовнішньополітичних успіхів – просто тому, що ставить нас у залежність від рішень занадто багатьох інших і консервує всі слабкості нашої переговорної позиції. Але останні півроку з особливою очевидністю продемонстрували вичерпність стратегічних і зовнішньополітичних поглядів українського керівництва.

Ключова проблема зовнішньої політики Петра Порошенка полягала в її непослідовності й декларативності. На словах ми повним ходом йшли в Європу; але на ділі отримували зацементований конфлікт на Донбасі, а разом із ним і вічну прописку в сірій зоні безпеки Європи, без союзників і без перспектив.

Водночас Порошенку щастило: світ був відносно стабільним, а Росія в якийсь момент перейшла до стратегічної оборони. Зеленський же, який спробував осідлати цей безпечний велосипед, зіткнувся на другому році свого президентства з прискореними процесами, новими викликами й актуальними ризиками. У цих умовах риторика 1990-х років стала працювати ще гірше.

Адміністрація Байдена призначила Китай основним геополітичним і ідеологічним противником, сподіваючись частково відновити глобальне лідерство Америки й отримати переваги в гонці за союзниками. Це рішення запустило ланцюгову реакцію. Знадобилося, по-перше, значно поліпшити відносини з Німеччиною; і, по-друге, розширити можливості для діалогу з Росією. Це були складні завдання; зате лояльність інших країн Вашингтон цілком може отримати значно дешевше – наприклад, ставкою на демократичні цінності або глобальні проблеми. Доля «Північного потоку-2», яка перетворилася для нас у релігійне питання, виступає лише невеликим епізодом глобальних політичних маневрів.

Реагуючи на ці рішення, Пекін опинився перед необхідністю залучати союзників на свою сторону. Тобто, у світовій політиці з’явилося новий й часто ключовий вимір рішень для країн, здавалося б, далеких від американо-китайських геополітичних баталій. Україна серед них, і, на жаль, не готова до такого повороту подій. Звідси так багато протиріч і пристрастей навколо будь-яких, пов’язаних із Китаєм, приводів та заяв.

Свої завдання довелося вирішувати і Європі, насамперед Німеччині. Залишитися в клубі великих держав – завдання-максимум; і, за іронією, Європі для цього потрібні помірно-конструктивні відносини з Росією. Ні, санкції знімати не обов’язково. Але обов’язково мати відкритий діалог і реальну співпрацю з питань, де є спільні інтереси. Якщо це завдання не вирішити, то з клубу глобальних гравців ЄС випаде в недалекому майбутньому. Навіть якщо його членом стане Україна.

У силу того, що в Європі багато країн із різними інтересами і страхами, реалізувати діалог із Росією на рівні ЄС буде складно. Але про цю ідею не забудуть у Берліні й Парижі, і по мірі того, як будуть рости ставки в протистоянні США й Китаю, у Німеччини та Франції буде все більше приводів повторити досвід Байдена в спілкуванні з Путіним. У нас немає продуманих відповідей на такий розвиток подій. Якщо, зрозуміло, не брати до уваги нотації європейцям про їхню геополітичну короткозорость й недостатню підтримку євроінтеграційних прагнень України.

Наш улюблений, регіональний, вимір міжнародної політики теж раптом став складним. Ми звикли, що в Східній Європі й у басейні Чорного моря більшість країн нас підтримують без умов. Хоча жодна держава й не є нашим союзником, ми вважаємо такими майже всіх – і багато хто дійсно на них дуже схожі. Але й тут старі рецепти працювати не будуть. Люблінський трикутник, проект Тримор'я, Асоційоване тріо та інші регіональні конфігурації будуть не більш результативними, ніж колись був ГУАМ. Їх час був в 1990-х роках, коли Росія була слабшою, а Захід менш прагматичним. Гравітація Китаю створює дилеми для країн Східної Європи; а перспективи європейсько-російського діалогу роблять їх більш складними. А ми навіть не змогли вирішити проблеми в наших відносинах із західними сусідами, Польщею та Угорщиною. Відносини з Туреччиною, звичайно, теж не настільки прості, як це може здатися недосвідченому читачеві сайту президента.

Заплутана риторика у виконанні українських політиків за останні пару місяців – це симптом глибокої кризи й дефіциту працюючих ідей. У будь-якій незрозумілій ситуації говорити про наше прагнення вступити в НАТО і ЄС – непрацюючий рецепт. Можна, звичайно, займатися імітацією й повторювати в чомусь шлях попереднього президента, тільки на більш простому рівні, наприклад, підписуючи з окремими європейськими країнами нічого не значущі декларації про підтримку прагнень України вступити в ЄС. Але Україна не в тому положенні, щоби дозволити собі порожню, декларативну й не результативну зовнішню політику. Невміння розпізнавати ризики й бачити реальні загрози не можна компенсувати деклараціями і пропагандою. Мабуть, поки це основний урок зовнішньої політики президента Зеленського.

Джерело: Апостроф

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
 Костянтин Єлісєєв
Костянтин Єлісєєв

Заступник глави Адміністрації Порошенка (2015 – 2019 рр.)

Віктор Каспрук
Віктор Каспрук

політолог

Олена Зеркаль
Олена Зеркаль

Ексзаступник міністра закордонних справ з питань європейської інтеграції

Павло Казарін
Павло Казарін

Журналіст

Станіслав Желіховський
Станіслав Желіховський

Кандидат політичних наук, провідний фахівець Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies

Зовнішньо­політичний глухий кут президента Зеленського