Чи готова Туреччина вибрати між НАТО і Росією?

Зустріч Ердогана з президентом США Дональдом Трампом запланована на 28 червня в Японії – на полях саміту «Групи двадцяти», але турецький лідер наполягає, що вже не може відмовитися від угоди з Росією. «Я не кажу, що Туреччина купуватиме систему С-400, я кажу, що Туреччина її (вже) купила. Ми уклали угоду. Система буде доставлена в нашу країну наступного місяця».

Ердоган явно грається з вогнем. Адже тут йдеться значно більше, ніж про втрату Анкарою можливості купити 100 літаків F-35 для турецьких збройних сил.
Сполучені Штати і їхні союзники небезпідставно вважають російську ракетну систему С-400 несумісною з системами НАТО і загрозою для винищувачів F-35.
Але чи готовий Ердоган вибирати між НАТО і Росією? Адже, рано чи пізно, різке зближення Анкари з Москвою у військовій сфері поставить під питання саме перебування Туреччини в Північноатлантичному альянсі.

Адже коли Ердоган хоче модернізувати свої збройні сили, оснастивши їх передовими військовими системами, то чому він звертається за цим до Москви, яка сьогодні є противником НАТО і Заходу?

Заповняючи вакуум недовіри, який утворився на Заході після різкої ісламізації Туреччини і згортання демократичних цінностей зближенням з Росією, Анкара тільки розширює прірву недовіри до неї з боку Вашингтона.

А відмова Америки надати Туреччині удосконалені ракети земля-повітря Patriot – стала лише результатом серйозної кризи в стосунках між цими двома країнами.

Сучасна Туреччина постала в результаті колишньої плідної співпраці з США і Заходом, і в Анкарі чомусь нині воліють забувати про те, що свого часу лише членство в НАТО спасло цю країну від російського вторгнення на її території.

Спокусившись на ракетну систему С-400, російські енергоресурси та можливість співпраці з Москвою в ядерній енергетиці, Туреччина може, в свою чергу, запропонувати Російській Федерації фармацевтичну продукцію, сільськогосподарські товари і нове обладнання для експлуатації нафтових та газових родовищ.

Проте чи перевершать на вагах прагматичної доцільності російський газ, зброя і торгівля стратегічні багатовимірні партнерські стосунки з США і Євросоюзом, які Анкара може легко перекреслити своїм непродуманим рішенням?

Подаючи сигнал Заходу, що, в разі чого, у неї є інші альтернативи, і вона здатна відірватися від західної сфери впливу, Туреччина цим свідомо провокує західний світ на кардинальний перегляд взаємин з нею.

Оскільки по факту Анкара стає стратегічним партнером Кремля, це відразу ж починає ставити під сумнів продовження її членства в НАТО.

Ну не може союзник Росії бути в альянсі, метою якого є стримування агресії з боку новітньої Російської імперії.

Ердоган прагне одночасно всидіти на двох стільцях, думаючи, що зближення з Москвою примусить Вашингтон і Брюссель більше рахуватися з інтересами Анкари.

Та відокремлюючи себе від Заходу турецьке керівництво попадає в залежність від Росії. Кремль запропонував Туреччині моркву, в той час, як здається Ердогану, Захід використовує тільки палицю.

Однак дволика зовнішня політика Ердогана показує, що він занадто переоцінює можливості свого маневрування між Росією і західним світом.

Його спроба «утерти носа» президенту США Дональду Трампу ракетним контрактом з росіянами є більш, ніж серйозною помилкою. Бо неможливо одночасно бігти з зайцем і полювати з гончими.

Хоча в Анкарі знають, що якщо Туреччина розмітить російські установки С-400, то в Конгресі США є двопартійна згода щодо санкцій проти Туреччини, таких, як обмеження турецького експорту до США або обмеження діяльності турецьких компаній у фінансовій системі США.

Ердоган сам наривається на неприємності, а Росія звичайно при цьому потирає ручки. Але надалі нічим допомогти йому не зможе.

Країна, яка входить до НАТО, купує озброєння у противника Північноатлантичного альянсу, завтра може почати продавати йому секрети натовської зброї. Такий союзник нікому не потрібен.

Росія вважає своїм завданням ліквідацію НАТО. Але все йде до того, що вперше в історії цього оборонного союзу може постати питання про несумісність перебування в НАТО держави, яка перестає відповідати вимогам колективної безпеки.