Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Чи готова Туреччина вибрати між НАТО і Росією?

    • Віктор Каспрук

      політолог

    • Розсилка
    Чи готова Туреччина вибрати між НАТО і Росією?

    Президент Туреччини Реджеп Ердоган заявив, що сподівається переконати США відмовитися від загрози виключити його країну з програми виробництва та експлуатації винищувачів F-35 як покарання за рішення Анкари купити російську систему ПРО.

    Зустріч Ердогана з президентом США Дональдом Трампом запланована на 28 червня в Японії – на полях саміту «Групи двадцяти», але турецький лідер наполягає, що вже не може відмовитися від угоди з Росією. «Я не кажу, що Туреччина купуватиме систему С-400, я кажу, що Туреччина її (вже) купила. Ми уклали угоду. Система буде доставлена в нашу країну наступного місяця».

    Ердоган явно грається з вогнем. Адже тут йдеться значно більше, ніж про втрату Анкарою можливості купити 100 літаків F-35 для турецьких збройних сил.
    Сполучені Штати і їхні союзники небезпідставно вважають російську ракетну систему С-400 несумісною з системами НАТО і загрозою для винищувачів F-35.
    Але чи готовий Ердоган вибирати між НАТО і Росією? Адже, рано чи пізно, різке зближення Анкари з Москвою у військовій сфері поставить під питання саме перебування Туреччини в Північноатлантичному альянсі.

    Адже коли Ердоган хоче модернізувати свої збройні сили, оснастивши їх передовими військовими системами, то чому він звертається за цим до Москви, яка сьогодні є противником НАТО і Заходу?



    Заповняючи вакуум недовіри, який утворився на Заході після різкої ісламізації Туреччини і згортання демократичних цінностей зближенням з Росією, Анкара тільки розширює прірву недовіри до неї з боку Вашингтона.

    А відмова Америки надати Туреччині удосконалені ракети земля-повітря Patriot – стала лише результатом серйозної кризи в стосунках між цими двома країнами.

    Сучасна Туреччина постала в результаті колишньої плідної співпраці з США і Заходом, і в Анкарі чомусь нині воліють забувати про те, що свого часу лише членство в НАТО спасло цю країну від російського вторгнення на її території.

    Спокусившись на ракетну систему С-400, російські енергоресурси та можливість співпраці з Москвою в ядерній енергетиці, Туреччина може, в свою чергу, запропонувати Російській Федерації фармацевтичну продукцію, сільськогосподарські товари і нове обладнання для експлуатації нафтових та газових родовищ.

    Проте чи перевершать на вагах прагматичної доцільності російський газ, зброя і торгівля стратегічні багатовимірні партнерські стосунки з США і Євросоюзом, які Анкара може легко перекреслити своїм непродуманим рішенням?

    Подаючи сигнал Заходу, що, в разі чого, у неї є інші альтернативи, і вона здатна відірватися від західної сфери впливу, Туреччина цим свідомо провокує західний світ на кардинальний перегляд взаємин з нею.

    Оскільки по факту Анкара стає стратегічним партнером Кремля, це відразу ж починає ставити під сумнів продовження її членства в НАТО.

    Ну не може союзник Росії бути в альянсі, метою якого є стримування агресії з боку новітньої Російської імперії.

    Ердоган прагне одночасно всидіти на двох стільцях, думаючи, що зближення з Москвою примусить Вашингтон і Брюссель більше рахуватися з інтересами Анкари.

    Та відокремлюючи себе від Заходу турецьке керівництво попадає в залежність від Росії. Кремль запропонував Туреччині моркву, в той час, як здається Ердогану, Захід використовує тільки палицю.

    Однак дволика зовнішня політика Ердогана показує, що він занадто переоцінює можливості свого маневрування між Росією і західним світом.

    Його спроба «утерти носа» президенту США Дональду Трампу ракетним контрактом з росіянами є більш, ніж серйозною помилкою. Бо неможливо одночасно бігти з зайцем і полювати з гончими.

    Хоча в Анкарі знають, що якщо Туреччина розмітить російські установки С-400, то в Конгресі США є двопартійна згода щодо санкцій проти Туреччини, таких, як обмеження турецького експорту до США або обмеження діяльності турецьких компаній у фінансовій системі США.

    Ердоган сам наривається на неприємності, а Росія звичайно при цьому потирає ручки. Але надалі нічим допомогти йому не зможе.

    Країна, яка входить до НАТО, купує озброєння у противника Північноатлантичного альянсу, завтра може почати продавати йому секрети натовської зброї. Такий союзник нікому не потрібен.

    Росія вважає своїм завданням ліквідацію НАТО. Але все йде до того, що вперше в історії цього оборонного союзу може постати питання про несумісність перебування в НАТО держави, яка перестає відповідати вимогам колективної безпеки.

    Джерело: блог Віктора Каспрука

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Олексій Голобуцький
    Олексій Голобуцький

    Заступник директора Агентства моделювання ситуацій

    Юрій Бутусов
    Юрій Бутусов

    Журналіст, громадський діяч

    Денис Казанський
    Денис Казанський

    Журналіст

    Ірина Фріз
    Ірина Фріз

    Міністр у справах ветеранів

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ