Окупований Путіним Крим: час збирати каміння

Колаборанти чекали на російські зарплати і пенсії, а отримали в реальності купу побутових проблем - Окупований Путіним Крим: час збирати каміння
Колаборанти чекали на російські зарплати і пенсії, а отримали в реальності купу побутових проблем

Наслідки повернення Криму в «родную гавань» прослідковуються буквально скрізь

Чергова істерія Москви з приводу подачі води з України до окупованого Росією Криму вражає своєю цинічністю і алогічністю. Оскільки «дипломатичні танці» Кремля з цього питання в ООН жодного разу не спрацювали, то в Путіна придумали нову дурку, мовляв Україна хоче перешкодити опріснювати воду на території Криму.

Зрозуміло, що московським окупантам не тільки не хочеться визнавати окупацію Кримського півострова, а й платити за цю окупацію. Платити за рахунками, які постійно виставляє Москві кримська окупація. Путін бажає заощадити на кримчанах по максимуму. Звідси й спроби перекинути відповідальність за проблеми Криму на Україну.

Частина населення півострова, яке проживало на його території до російського вторгнення думала, що яка різниця буде Крим в складі України, чи Російської Федерації. Колаборанти чекали на російські зарплати і пенсії, а отримали в реальності купу побутових проблем: від медицини і електрики, до води і податків.

Тепер Москва шукає іноземного підрядника для проведення робіт з опріснення води з Чорного моря. Проте Україна чітко попередила, що в такого підрядника, якщо він дійсно знайдеться, виникнуть великі проблеми. Оскільки ситуація, яку провокує Росія, нічим не відрізняється від тієї, коли на іноземні кораблі, що заходять до Криму, накладаються санкції.

Російські вимоги постачання води, дуже нагадують те, якби кишеньковий злодій, котрий поцупив у когось мобільний телефон в тролейбусі, потім почав в хазяїна публічно вимагати ще й пристрій для його підзарядки, бо, мовляв без нього телефон не може функціонувати.

Приблизно так діє геополітичний злодій Путін, вимагаючи воду для окупованого Криму. Дивує його «скромність», він міг би ще й домагатися пенсії для кримчан, які перебувають на окупованій території, але цього ще не робить.

Наслідки повернення Криму в «родную гавань» прослідковуються буквально скрізь. Так в Сімферополі подають воду з 6 ранку до 9 ранку і ввечері з 18 до 21 години. Криму не обійтися без дніпровської води і ніяке опріснення, про яке так мріють в Москві, цій ситуації не допоможе.

Хоча проблему води в Криму можна вирішити дуже просто – окупант Росія звільняє Крим, виводить свої війська і повертає півострів Україні.

Але Путін не готовий до цього. Він сам піймав себе на Крим подібно до того, як в Індії ловлять мавпочок. Ставлять гарбуз, в якому вирізають отвір. І туди засипають смачну кашу. Мавпочка підкрадається до гарбуза, хапає кашу, а от витягнути лапу вже не здатна. Вона могла б легко звільнитися, але для цього потрібно розтиснути пальці і випустити кашу. Та це вище її сил, жадібність перемагає.

Так само й Путін не здатен випустити зі своїх лап окупований Крим, хоча чудово обізнаний з тим, що санкції за цю окупацію постійно будуть тільки збільшуватись і збільшуватись.

Не дивлячись на те, що Путін і його інформаційні холуї не перестають повторювати як мантру, сумнівне твердження, що Крим ніколи не повернеться в Україну, і тому українці мають про нього забути, від цього Москві всерівно нічого не світить.

Світ ніколи не визнає окупацію Криму, як би довго і наполегливо на всіх міжнародних площадках росіяни весь час не повторювали, що «Крим – це Росія». І що «це назавжди».

Поза тим, у Кремля була можливість хоча по мінімуму вирішити питання води на півострові. Ті мільярди доларів, котрі були витрачені на помпезне будівництво кримського мосту, витратити на перекидання води з Кубані. Але путінські посіпаки пішли іншим шляхом, в результаті і відпочиваючих в Криму мізерна кількість, порівнюючи з доокупаційним часом, і кримське населення залишається без води.

Така бездіяльність Путіна у питанні кримської води наводить на думку, що він знає те, про що ще не повідомлялося його злочинній камарильї, – «всерівно Крим скоро потрібно буде повертати Україні, то навіщо зайві гроші витрачати».

А щоб кримчанам стало легше, варто запросити до Криму Дмитра Медвєдєва, який аж чотири роки охороняв путінське президентське крісло. Той миттю може все розрулити – «води немає, але ви тримайтеся!»

Можна сказати, що питання Криму є наочним зразком реалізації реваншистської геополітики Путіним. Вкрасти – вкрали, а от забезпечити окуповану територію виявилися неготовими. Так завжди було в історії Росії – контроль над територією важливіший, ніж життя населення цієї території.

Може тепер таким чином до росіян дійде те, що в далекому 1954 році не Крим подарували Україні, а тодішня РРФСР (Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка) просто позбулася від непосильної для себе ноші, яку недалекі подільники Путіна знову накликали на себе.

Тоді виходу в Москви не було – Крим загинався без води і був сильно зруйнований після війни. Україна напоїла і відновила своїми силами цю занедбану територію, з якої було насильницьки виселено корінне населення, кримських татар.

Але аби це зрозуміти потрібно знати справжню історії, а не геббельсівську її інтерпретацію від пропагандистського путінського телебачення.

Російські телевіщуни безапеляційно заявляли екранів, що Крим – це «непотоплюваний авіаносець», але тепер це буде військова база в пустелі. Хто ж тепер стане вкладатися в збиткову територію, та ще й під санкціями і незаконно окуповану?

За прикладами далеко ходити не треба. Росія силою заграбастала Абхазію і Південну Осетію, тепер це повністю убиті території. У Придністров’ї також не проглядається економічного буму. Там, куди влізла Російська Федерація, завжди виходить тільки Північна Корея. І жодного позитивного прикладу за всю московську історію не простежується.

Хоча, як говориться в Біблії – «час розкидати каміння, і час збирати каміння». Та Путін і його найближче оточення влаштовані так, що не живуть за правилами. Вони просто жодних правил не визнають.

Тому навряд чи він спроможний зрозуміти, що з Кримом «наламав багато дров» і спробувати виправити те, що напартачив з вторгненням на територію Української держави. Оскільки водопостачання Криму здатне перетворитися на справжню «чорну діру» для бюджету Російської Федерації.

З вступом Джона Байдена на президентську посаду в Сполучених Штатах для Путіна настане «час істини», але «збирати каміння» він всерівно буде неготовий. Принаймні не зробить це сам добровільно. Тому тут його потрібно підштовхнути до правильного рішення.

Наростання зневоднення Криму є незаперечним доказом того, що він є природною частиною України, звідки 51 рік по Північнокримському каналу подавалася ціла річка води, яка забезпечувала процвітання півострова.

Варто пригадати, що до окупації води було достатньо, щоб в степовому Криму зрошувати рисові чеки. Кримський рис був якісний. Але за «щастя» жити у «Великій Росії» потрібно платити.

Та й зараз для потреб цивільного населення Криму води могло б цілком вистачити. Північнокримський канал, що постачає воду з території материкової України, був побудований для потреб промисловості і сільського господарства.

Тепер брак води для цивільного населення виник лише з однієї причини – воду забирають військові об’єкти окупаційної армії Російської Федерації, російські військові підприємства і військові частини.

Але це вже питання до самих російських окупантів. Про що вони думали, влаштовуючи захоплення Криму? Де вони збиралися добувати воду? І коли населення Кримського півострова відчуває дефіцит води, то це питання до окупантів, які цю воду фактично крадуть у кримчан, використовуючи її для своїх мілітаристських потреб.

Тому у ситуації, котра об’єктивно склалася російські окупаційній владі потрібно обвинувачувати тільки себе. Більше шести років вона сиділа біля «розбитого корита» і чекала, коли «золота рибка» раптом дасть їй «нове корито». Проте цього чомусь не сталося.

Ніхто ніколи не заважав росіянам відпочивати, жити і працювати в Криму. Навіщо треба було підривати міжнародний порядок в центрі Європи і підступно викрадати чуже?

Тому тепер Росія справедливо отримує те, чого так довго прагнула. Недаремно ж говориться – «кожному за заслугами його».

Джерело: блог Віктора Каспрука

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
Отар Довженко
Отар Довженко

Журналіст

Роман Шрайк
Роман Шрайк

Журналіст

Андрій Іллєнко
Андрій Іллєнко

Народний депутат України 7, 8 скликань

Ігор Попов
Ігор Попов

Народний депутат 8 скликання

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies