Що не так із закликом до термінової евакуації китайців з України

Атаки росіянами Києва іранськими дронами-камікадзе вказують на те, що концепція Сполучених Штатів і колективного Заходу про дозовану військову допомогу Україні вже повністю вичерпала себе та потребує якнайшвидшого перегляду. Ненадання Україні в достатній кількості систем ППО, про які вже багаторазово просила українська влада, призводить до численних жертв і руйнування інфраструктури.

А Іран, відчуваючи свою повну безкарність за постачання бойових дронів, лише збільшуватиме цю злочинну допомогу країні-терористу, якщо його не зупинити прямо зараз. І абсолютно очевидно, що той, хто допомагає терористам, сам є терористом, та мусить понести за це повну відповідальність. 

Китай також маневрує навколо України. І той факт, коли міністерство закордонних справ Китаю раптом закликало своїх громадян терміново виїхати з України через «серйозну безпекову ситуацію», насторожує. У цьому сенсі потрібно пригадати, що війна Путіна з Україною розпочалася у 2014 році після закінчення Олімпійських ігор в російському місті Сочі. А широкомасштабне вторгнення Російської Федерації в 2022 році також відбулося після завершення зимової Олімпіади у Пекіні. Третім часовим маркером різкого збільшення ескалації Росії у війні з Україною може стати закінчення роботи ХХ з’їзду Комуністичної партії Китаю, на якому прогнозовано Сі Цзіньпіна втретє оберуть Генеральним секретарем ЦК Комуністичної партії Китаю.

Таким чином Сі Цзіньпін фактично стане довічним правителем Китаю, і в нього будуть повністю розв’язані руки у всіх питаннях, щодо яких Пекін декларує свій стратегічні інтереси. Що це саме так показує його виступ на ХХ з’їзді Комуністичної партії Китаю, у якому він прямо наголосив на тому, що Китайська Народна Республіка повинна бути готовою до «сильних вітрів і високих хвиль та навіть небезпечних штормів в міжнародній політиці». Що корелюється із заявою речника Комуністичної партії Сунь Єлі, що Китай залишає за собою право застосувати силу для розв’язання питання Тайваню.

У такому випадку в Пекіні знають щось таке особливе про неминучі «небезпечні шторми в міжнародній політиці», і дивний заклик до термінової евакуації китайців з України має під собою підстави. Щось тут явно не так.

Можливі декілька варіантів, котрі пов’язані з намірами російського диктатора. Перший, Путін домовився з Сі Цзіньпіном, що до закінчення з’їзду КПК, Москва утримається від будь-якої ескалації в російсько-українській війні, щоб не псувати своєму союзнику телевізійну картинку трансляції грандіозних планів комуністів, які готуються змінити світ. А далі Пекін, знаючи, що Кремль здійснює підготовку до провокації в Україні із застосуванням ядерної зброї, зробить вигляд, що це виключно внутрішня справа Російської Федерації.

Другим варіантом може стати спроба непрямого інформаційного тиску Кремля на Україну, що здатне означати наступне: Російська Федерація таємно розповсюдила по посольствах дружніх до неї країн, що має намір найближчим часом застосувати на українській території ядерну зброю. Наперед знаючи, що ця інформація просочиться до відповідних українських служб та буде доведена до керівництва України.

Третій варіант, це те, що залежно від розвитку подій у війні Росії в Україні, в Китаї вирішуватимуть, чи на часі реалізовувати своє «право» на «законних підставах» вторгатися на Тайвань. Пекін хоче протестувати готовність Сполучених Штатів встати на захист Тайваню за їхнім реагуванням на можливий тактичний ядерний удар Росії.

Для нього це дуже важливо. Китай дуже далеко від ймовірних трагічних для України подій, і вже від реакції Америки на них, він буде вибудовувати свою стратегію щодо Тайваню. Якщо США не виконають усе те, про що вони попередили Москву, в такому випадку це стане спусковим гачком вторгнення КНР на Тайвань.

Нагнітання ядерної істерії потрібно Москві, бо давно вже пройшли ті часи, коли диктатор Путін, задля потужного піару, скакав на коні без сорочки, літав зі стерхами і ловив під телекамеру рибу в ріках Сибіру. Після того, як він піймав сам себе на Україну, йому, за будь-яку ціну, потрібно було відновити телевізійний наратив вдома в Росії.

Але коли тобі вже 70 років, і тебе постійно пересмикує під час прес-конференцій, то їздити без сорочки на коні вже не спрацює. Тільки викличе закономірне глузування у тих, хто міг би побачити таке «специфічне» видовище.

Безглузді масові криваві терористичні обстріли українських міст ракетами і дронами-камікадзе здійснюються не для того, щоб виграти війну, яку публічно він і досі відмовляється визнавати. Путін за будь-яку ціну намагається відтягнути час поразки, падіння свого злочинного режиму і неминуче покарання. 

Тому говорити про ефективність цього «бойового маневру» було б несправедливо. Вбивчий піар-хід, що, за його задумом, мав показати всьому світу «силу» російської армії і її зброї, в результаті призвів до зворотного ефекту. Коли навіть у Європі нарешті почали усвідомлювати, що мають справу з терористом, котрий не визнає жодних правил, законів і взятих на себе зобов’язань.

Можливо, йому скоро доведеться мріяти про холодний день у пеклі, після усіх тих кривавих злочинів, які він натворив в Україні. Колись росіяни мріяли висадитися на Місяць, застосовуючи для цього ракети власного виробництва. Але й дотепер вони все ще використовують ті самі технології з 60-х, які тоді не дозволили їм цього зробити. Танки з 60-х – це все, що вони мають нині в своєму стратегічному резерві, а Путін готує нові сотні тисяч мобілізованих, думаючи, що цим він відтермінує час розплати. 

Диктатор не відчуває реальності, і в цьому його найголовніша помилка. Бити балістичними ракетами і дронами по Україні – це жест відчаю того, хто не хоче такого ж самого і для Москви. Путінські мобілізовані орди не можуть діяти, як організована ефективна бойова сила. Яка б це ще країна на планеті відправляла сотні тисяч на фронт без підготовки та постачання їжі, при цьому очікуючи на задовільні результати?

Це тільки на пропагандистських відеороликах, які постійно транслюються по російському телебаченні, показують великі колони військових, танків, літаків, які виглядають дуже смертоносними та грізними, але на перевірку це усе фікція.

Україна не має чисельної армії, по суті немає військово-морського флоту, військово-повітряні сили невеликі, але має величезну мотивацію та націленість на перемогу її народу. Росіяни не можуть змиритися з тим, що Україна на шляху до перемоги. Звідси і ядерні наміри Путіна. Однак колективний Захід мусить зрозуміти, необхідно набагато більше допомоги. Переможе Україна – переможе Захід, програє Україна – програє Захід.

Стосовно Росії необхідно приймати радикальне рішення. А так виходить, що ракети та дрони летять у мирне населення України, люди гинуть, інфраструктура руйнується, а світ вкотре висловлює глибоке занепокоєння. А ця людиноподібна істота, Путін, тримає всіх за дурнів і розважається, вбиваючи людей.

Очевидно, що не існує ідеального світу, а є величезна кількість інтересів, які постійно змінюються. Але глобалізований світ став настільки маленьким, що нині настає час вибудувати систему світової безпеки таким чином, щоб ні в якого «геополітично божевільного» тирана більше ніколи не виникало спокуси махати ядерним кийком.