Російські німці

Коли в Україні почали оприлюднювати інформацію про звірства російської вояччини в Бучі, раптом (?) у Берліні т. зв. російські німці провели автопробіг, підтримавши війну, яку веде російська федерація в Україні. Так збіглося? Але чи так? Чи не була це спланована акція? Проведена до того ж у відповідний момент – принаймні для того, щоб відволікти увагу від російських злочинів в Україні, аби показати, що росіяни мають «свою правду».

На цю «правду» влада Німеччини, схоже, дивиться крізь пальці. Під час цього автопробігу лунали погрози в бік людей, які висловлювали «неросійську позицію». І що? А нічого. В країні ж демократія.

Не секрет, що у вищих політичних колах Німеччини були немалі проросійські симпатії. Згадати можна хоча б Герхарда Шредера, який був федеральним канцлером Німеччини в 1998-2005 рр. Він же голова комітету акціонерів компанії «Nord Stream AG», член правління «Газпрому», особистий друг путіна. Що ще казати?

І не він один такий. На жаль. Проросійське лобі в середовищі німецької політичної еліти доволі сильне. Зараз воно, схоже, дещо здало позиції. Та все ж…

Однак не будемо про «високу політику». Це окрема тема. Поговоримо про «низи».

За останні тридцять років у Німеччину з Росії та пострадянського простору, зокрема Казахстану, приїхало чимало людей. Це не лише «чисті» росіяни. Хоча є й такі. Зокрема, хтось із них опинився в благодатній Німеччині, аби робити бізнес. Отримав тут право на проживання, навіть німецьке громадянство. Є євреї, яких приймала Німеччина, спокутуючи свої гріхи за Голокост. Опинилися тут і етнічні німці, які, закономірно, в Росії значно русифікувалися. Чимало таких приїхало з Казахстану, куди їхніх предків під час Другої світової війни виселила радянська влада. До речі, під час згаданого російського автопробігу в Берліні на авто, поряд з російськими триколорами, красувалися казахські прапори.

Що це за люди? Здавалось би, вони різні. Але більшу частину з них, як не дивно, об’єднує собі така любов до росії. Вони, переважно, дивляться російське телебачення, користуються російськими пропагандистськими ресурсами. Словом, живуть у російському інформаційному просторі.

Свого часу довелося мені зустрітися з одним таким російським німцем. Було це давно, ще в мирні часи. Їхав я поїздом Київ-Берлін. І ось у купе разом зі мною опинився такий собі російський німець. Родом він був із Казахстану. Проте, підозрюю, казахської мови не знав і близько. Реально рідною його мовою була російська. Проте мав німецьке етнічне походження. Чим і скористався, отримавши можливість виїхати до Німеччини.

Цей російський німець ніде не працював. Та й працювати не хотів. Жив за рахунок соціальної допомоги, що йому надавала держава. Не така вже велика ця допомога. Але прожити на неї якось можна. Окрім того, в нього був свій нелегальний «бізнес». Його, яко громадянина Німеччини, використовували наші перевізники авто з країн Євросоюзу, щоб робити свій гешефт, не сплачуючи мита. За це він отримував певну мзду.

Їдучи в поїзді, цей російський німець, будучи добряче напідпитку, розповідав про свій «бізнес». Але не тільки. Безустанно хвалив путіна. Коли я вже не витримав і запитав його, чого він, якщо так любить росію та її очільника, не перебереться на російську землю обітовану, цей російський німець скромно промовчав. Певно, краще любити росію на віддалі, проживаючи на благодатній землі Євросоюзу.

Такі російські німці, фактично, творять свою російську субкультуру – до того ж доволі дієву й навіть агресивну. У містах і навіть невеликих містечках ви можете побачити різноманітні російські магазини й ресторани. Щоправда, в цих магазинах чимало українських товарів, а в ресторанах – українських страв. Але ж це російське – принаймні так вважається.

Пам’ятаю, якось вдалося опинитися на острові Рюген, в невеличкому містечку Зелін. У останньому проживало десь із 15 тисяч людей. Власне, Зелін – це одна велика вулиця, що веде до узбережжя Балтійського моря. І ось майже в центрі цієї вулиці знаходився російський ресторан. Хоча за весь час мого перебування на Рюгені я не побачив жодного росіянина. Бачив серед іноземців поляків, шведів, навіть індусів. А росіян якось не пощастило узріти. Так ось, у меню цього російського ресторану в Зеліні впала у вічі (увага!) така екзотична цікавинка, як «борщ московський». І коли я поцікавився у власника ресторану, чи борщ це російська страва, він відповів: мовляв, у нього жінка росіянка, з Москви, ось вона й сказала, що борщ – то страва московська.

Але не будемо про «низьке». Поговоримо про «високе». У Німеччині російська культура у фаворі. Не обходиться тут, певно, без «вливань» з боку російської сторони. Зовсім недавно ми стали свідками такого собі скандалу. 27 березня президент Німеччини Франк Вальтер Штайнмайєр запросив посла України Андрія Мельника на концерт класичної музики «За свободу та мир». У програмі ж цього концерту були майже всі твори російських композиторів, а серед солістів – всі росіяни. Наш посол, відповідно, відмовився від такої «честі».

Щоправда, від «честі» пропагувати культуру агресора не відмовляються наш рідні українські культурні колаборанти. Зараз в Італії збирається ставити російською мовою оперу «Іоланта» Петра Чайковського Оксана Линів – відповідно з російськими виконавцями. Це теж стало причиною скандалу. До речі, ця пані свого часу «наслідила» з російськими митцями і в Німеччині.

Отже, в Німеччині російські німці сформували при підтримці росії й потуранні німецьких владних верхів досить чимале середовище, яке дає про себе знати (часто не без підтримки українських емігрантів) в різних сферах – економічній, культурній, зрештою, політичній. Цікаво, що в плані політичному російські німці часто орієнтуються на крайні праві сили, зокрема підтримують партію «Альтернатива для Німеччини». А крайні праві в країнах Євросоюзу часто підтримують путіна.

Чи розуміє німецька політична еліта, що толеруючи росію, російську еміграцію у своїй країні, вона створила проблему? І що її потрібно вирішувати – поки не пізно.