Те, що було жартом «Кварталу 95», стало основою політики президента Зеленського

ЩІЩЬ І ПЄЛЬДЄЦ. Це і є ті нові ціннісні смисли, які, як стверджує Юлія Мендель, творить Володимир Зеленський  «заради примирення та єдності, заради самоусвідомлення нашої справжньої ідентичності». Слова, виідлені капслоком, я взяв із номера 95-го кварталу, де Зеленський і хтось з його тодішньої команди робили пародію на лідерів сепаратистів - Захарченка і Плотницького, які мріяли про те, як вони будуватимуть «Новоросію», де буде щось середнє між Росією й Україною: мовляв, в Україні борщ, в Росії щі, а нас буде щіщь, в Україні холодець, в Росії пельмені, то в них буде пєльдєц. Ну й так далі. Я не поціновувач такого гумору, побачив це колись в ютьюбі, то ж і ви за бажання знайдете.

Я про інше. Те, що було жартом 95-го кварталу, стало основою політики нинішнього президента. Зеленський-політик говорив про «где-то посередине», а це ж той самий щіщь і пєльдєц. Він багато чого говорив, але ці «серединні сенси» поволі втілюються у життя. Вони спливли у його новорічному привітанні, наскрізь просякнутому настроєм «какая разница». Вон втілюються у ставленні нинішньої влади для справ Майдану. Для хлопців, які жартували про ебонітові палички, ті події були чимось на кшталт бійки «бігунів» на кварталах, if you know, what i mean. Тому й зараз спроба «розібратись» з подачі мусорка Татарова – це притягнути до відповідальності за дічайшими звинуваченнями Таню Чорновіл, а заким і нас з вами, мої дорогі поплічники по політичному бандитизму(якщо оцінювати Майдан в термінології Фелікса Дзержинського). Для глядача 95 кварталу, який по теліку бачив і Майдан, і війну(коли її там показували), все логічно: всі винувати, треба судити і «беркутів»(насправді міняти) і «майданутих», бо не все так однозначно. Далі треба буде поставити знак рівності між нашою армією. добровольцями і «ополченієм», бо треба ж миритися, а то скільки можна, «стравили два народа». А Зеленський, за визначенням все тієї ж Мендель «бачить і розуміє усе розмаїття, складність, суперечливість, багатозначність, строкатість українського суспільства. І пропонує переосмислення нас самих заради примирення та єдності, заради самоусвідомлення нашої справжньої ідентичності». Ви ж розумієте, що та ідентичність зі «Слава Україні», проспектами Бандери, маршем нової армії і «геть від Москви» – вона несправжня, бо роз'єднує нас з мемасиками про радянське дитинство, заважає слухати Моргенштерна і Скріптоніта і позбавляє можливості запросити до Києва ВІА «Лейся, песня». От щіщь і пєльдєц – це справжній шлях примирення, яким нас веде найвеличніший лідер сучасності.

Але будемо відверті: увесь цей «серединний шлях» – це фейк для глядачів 95 кварталу, а за його лаштунками потирають руки Портнов, Медведчук та інші упирі, для яких щіщь і пєльдєц - це аперетив для «водки й сельодки», тобто до повноцінної розбудови «русского мира».

Чи все безнадійно? Не думаю. Базовий інстинкт нашого смислотворця – страх, тому що частіше його шугатиме вулиця, то менш сміливо він втілюватиме шлях пєльдєца.