«Найсвятіша» брехня і «найсвятіше» нахабство патріарха Кирила

Владико, а ось у греко-католиків є Папа, у нас же хто головний - патріарх? Ну, Вселенський патріарх, адже вселенське православ'я? - Я щойно прийшла в православ'я (Московського патріархату) від греко-католиків, де пройшло моє воцерковлення. Це питання я поставила одному з нинішніх членів Синоду УПЦ МП двадцять років тому. УГКЦ здавалася мені церквою з ідеальним порядком, чітко організованою структурою, системою взаємодії, і я, природно, шукала такої чіткості в православ'ї.

Загалом, Вселенський патріарх перший за честю, але... знаєш, Москва, - єпископ шанобливо замовк.

-- Третій Рим чи Вселенський патріарх?

Слово «третій Рим» не зірвалося з його вуст, але я його почула. Я не стала продовжувати розмову. Але вона, по суті, відображає сьогоднішню ситуацію. Вселенський патріарх ніби перший за честю, але РПЦ вимовляє це неохоче. Дарує подарунки митрополитам інших церков, іноді можна задобрити того чи іншого предстоятеля зовсім недорого. РПЦ хизується кількістю парафій, приєднуючи до неї іноді абсолютно мертві парафії з російської глибинки і все ще приєднуючи до їх числа парафії УПЦ МП. РПЦ, маючи колосальні бюджети, видає гори літератури, іноді про старців, могили яких ніхто ніколи не бачив, але які говорять про православну Москву як про умови збереження християнства. РПЦ тисне кількістю, оплачуючи активістів-резидентів і трубадурів, що оспівують торжество «русского мира». Пам'ятайте цитату: «В чому сила, брат? Сила в грошах...» Сила РПЦ у піарі та нахрапі, оплаченому коштом платників податків Росії. Хочу бути справедливою. Там є гарні церкви і духовне життя, там є християнство, але воно існує всупереч брудній політиці Моспатріархії, яка претендує на фактичну першість в усьому православному світі. До речі, нещодавно в популярному російському виданні бачила взагалі відверту думку якогось блогера про те, що статус Вселенського патріарха треба передати Москві. Хоч би посоромилися в калашний ряд з такою-то репутацією...

Ця подія має відбутися влітку, на Трійцю. Всеправославний Собор. Знаю, що мій текст прочитають політичні журналісти, скажу, що Всеправославний собор - це крутіше, ніж партійний з'їзд чи навіть парламентське засідання. І це навіть не саміт «Великої вісімки». Тому що документи з'їзду або саміту може скасувати наступний з'їзд, саміт, а документи Собору - це щось на кшталт поправок до Конституції. Вони стають законом. Загалом Вселенських соборів було сім. Але вже майже 800 років вони не проводилися, і вже півсотні років цей Восьмий собор готується. І він потрібен. Православні церкви не повинні стояти осторонь. Їм варто збиратися на Собори, як і на зустрічі нижчого рівня, відповідати на сучасні питання хрещеного світу, вирішувати богословські проблеми, а іноді юрисдикційні спори. Для того щоб говорити про нашу конфесію як про Вселенську, необхідний і Собор, і ось така кооперація.

Тепер головне. Чому я забираю ваш час цієї преамбулою. Хотіла, щоб ви зрозуміли. Собор потрібен усім, крім Москви. Собор був би потрібен Україні. На ньому мало розглядатися питання надання канонічного статусу Українській православній церкві Київського патріархату та Українській автокефальній православній церкві. Поки Вселенський патріарх готується до Собору, а це колосальний обсяг роботи, Московський патріарх теж до нього готувався. Тепер ви розумієте, що всі ці європейські гастролі керівництва РПЦ і УПЦ МП з приводу утисків «канонічної церкви» - не більше ніж пропагандистський галас, щоб закрити тему визнання КП. Щоразу, коли наші церковні начальники митрополії УПЦ МП каталися зі скаргами Європою, вони не лише дискредитували державу, але й варили гарячу смолу для асфальту, куди планували закатати ідею української церковної єдності.

-- Церковна незалежність: рятівне відтермінування чи саботаж часом?

Ідемо далі. Поки пишеться матеріал, у Шамбезі (біля Женеви) проходить зустріч. Я назвала її «церковним Давосом», але в церкви це називається Синаксис. Фактично - серйозне зібрання церковних ВІПів, які повинні напрацювати базу для майбутніх рішень Собору. Я б сказала, що тут проходить дуже важлива дипломатична битва за майбутнє Української церкви, подолання її розколу та ймовірної єдності.

І вже перший день Синаксису показав, що патріарх Кирило перебуває в авангарді ненависників української автокефалії та єдності. Доповідь патріарха Кирила на Синаксисі - це просто гордий прайд партнера Газпрому і президента Путіна. У цій суто політичній доповіді - і «найсвятіша брехня», і «найсвятіше нахабство».

Ми почули всі ті ж тези про «насильницьке захоплення храмів УПЦ МП», «загрози нападу розкольників і націоналістів». УПЦ КП він називав так званим Київським патріархатом, який здійснює рейдерські захвати.

Ну а потім партнер Кремля в патріаршому клобуку став вичитувати Вселенського патріарха за те, що його спостерігачі приїжджають в Україну та підтримують «розкольників» і «сіють спокусу серед українських вірян і духовенства».

Хоча головною спокусою пастви і кліру України є сам патріарх Кирило.

Ну, серед родзинок, патріарх Кирило згадав неприємний виступ Корчинського на адресу Московського патріархату. Не виключаю, що Кирило сам же й замовив давньому улюбленцю Корчинському цей виступ, щоб було з чим їхати до Шамбезі.

Загалом, офіційних підсумків зустрічі поки немає. Відомо лише, що собор проводять не в Туреччині, а в Греції, на Криті.

ЗМІ пишуть, що учасники Синаксису схиляються до того, щоб перенести питання про надання автокефалії, про диптихи і про церковний календар, щодо якого так і не було досягнуто консенсусу між Церквами, на один з наступних Всеправославних Соборів.

Добре це чи погано? З одного боку, начебто б добре. Оскільки Москва тисне, платить лобістам і блокує будь-які спроби Вселенського патріарха. А якщо прийняти документи щодо автокефалії з формулюваннями Москви, то це закриє легітимацію КП. Може, і назавжди.

З іншого боку, це відтермінування повинно використовуватися українською владою, якщо вона хоче церковної єдності. Як використовувати? Та дуже просто. Для легітимації КП потрібні гроші, створіть негласний фонд для приватних пожертвувань з винятковою прозорістю та наглядовою радою. Застосуйте медіа-підтримку ЗМІ. Вибачте, але влада програла битву за церкву, дозволивши під час виборів предстоятеля УПЦ МП віддати керівництво церквою бл. Онуфрію і митрополиту Антонію. Не хотіла втручатися у вибори, кажете? Ну-ну... А Новінський не погребував, і маєте бюро ФСБ у головній святині України і гіпер-скаржників із числа ієрархів. Тут не стоїть питання втручання або впливу. Помісності та єдності без участі держави не буває. Тут стоїть питання вибору. Якщо на це не впливатиме Україна, патріарх Кирило регулярно возитиме на подібні зустрічі «паяльники» Корчинського та інші жахи. Ось ці прості рецепти: масова просвіта, примус до освіти та діалогу, церковна дипломатія плюс фінансування проекту. І вперед.

Єдність не те, що можна буде робити завтра. Це треба було робити вчора.

Источник: Укринформ