рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Вбивство Артема Мирошниченка: як здійснюються атаки на україномовність

    • Андрій Любка

      Український письменник

    • Розсилка
    Плакат на акції біля будівлі Донецького апеляційного суду в Бахмуті під час розгляду справи вбивства громадського активіста Артема Мирошниченка, 11 грудня 2019 року - Вбивство Артема Мирошниченка: як здійснюються атаки на україномовність
    Плакат на акції біля будівлі Донецького апеляційного суду в Бахмуті під час розгляду справи вбивства громадського активіста Артема Мирошниченка, 11 грудня 2019 року

    Чи є надія на те, що держава справді почне захищати державну мову й права україномовного населення?

    Трагічна смерть Артема Мирошниченка, якого вбили в тому числі за те, що він відповів зловмисникам українською, стала свідченням того, наскільки загроженою є українська у власній державі. І не тільки на Донеччині, не лише на сході країни – скрізь.

    Либонь, кожен із нас, україномовних, може з власного досвіду розказати про чимало ситуацій, коли у відповідь на свою українську наражався на хамство, висміювання чи ігнорування. А історій про порушення наших прав як споживачів – взагалі безліч. Скільки разів обслуговуючий персонал не переходив у спілкуванні з нами на українську, скільки разів у ресторанах не виявлялося меню українською, як рідко можна знайти написи українською на побутовій техніці, скільки сайтів усе ще не мають україномовної версії!

    Україномовна людина щодня і чи не на кожному кроці стикається з порушенням своїх мовних прав. Для цього не треба їхати в Росію, на окуповані території чи в мегаполіси східної України – досить просто сісти в таксі у своєму місті чи глянути на розкладку найближчого кіоску преси. Пам’ятаю, як у 2006 році працівниця залізничної каси в Криму відмовлялася продавати мені квиток, поки я не попрошу в неї його «нормальною мовою», звісно ж, російською. Або як у 2014 році в центрі Харкова друг порадив мені не говорити українською надто голосно, бо «нащо нам проблеми».

    Ти за мову? Печерний націоналіст!

    І що важливо: щойно ти починаєш вимагати сервісу українською – на тебе дивляться, наче на хворого, «національно стурбованого». Наприклад, я ще в студентські роки твердо постановив, що в Україні з громадянами України розмовлятиму лише українською мовою, і неодноразово мав із цим клопоти. Скажімо, якщо в російськомовному товаристві в Києві я продовжував говорити українською, мене одразу ж починали питати: звідки ти? Наче киянин україномовним не може бути просто апріорі.

    Так само я стикався з нерозумінням навіть близьких друзів, коли в ресторані пропонував піти, побачивши, що тут немає україномовного меню. Дуже часто вони казали: та що ти, ми вже сіли, давай цього разу залишимося вже, але більше сюди не прийдемо, це ж просто буде некультурно виглядати, якщо ми так встанемо й підемо, бо тут нема українського меню! Тобто власник закладу поводиться цілком культурно, не дбаючи в Україні про права україномовних споживачів, якщо ж ти цього не сприймаєш, то саме ти ризикуєш в очах суспільства виявитися «некультурним».

    Моя професійна діяльність пов’язана із частими й різноманітними поїздками, і безліч разів я ставав свідком дії своєрідного «вірусу»: якщо в купе бодай хтось один говорить російською, то решта пасажирів мимоволі й собі переходять на російську. Бо ж культурні! Цікаво, що це правило майже не діє навпаки: максимальним виявом ліберальності може бути ситуація, коли хтось говорить російською, а інший відповідає українською, та навряд чи всі співрозмовники перейдуть на українську через одного україномовного.

    Упослідженість як звичка

    Така мовна дискримінація – неявна, але щоденна – накладає свій вплив на підсвідомість людини. Вона навіть не помічає, як стає ґвинтиком в упослідженні рідної мови, піддається на тиск середовища й пропаганди.

    Маленький приклад: сидимо з приятелем на каві, він – активний і патріотичний українець, з україномовної сім’ї, живе в україномовному Ужгороді. Ми говоримо щось про автомобілі, поломки, нюанси роботи дизельних форсунок і так далі. Наші припущення про проблему розходяться, і він вирішує пошукати відповідь в інтернеті. Пошуковий запит вводить російською. Я дивуюся й питаю про причину саме такого вибору мови для пошуку. Він розгублюється й відповідає: «Ой, я навіть не подумав про це. Просто зазвичай шукаю російською, тоді більше результатів пошуку, легше щось знайти».

    Домінування російської в Україні не обмежене географічним Сходом чи Півднем, воно закорінене в свідомості людей і визначає поведінку суспільства. Протягом останніх двадцяти років, відколи я почав активно звертати увагу на мовну політику в Україні, ситуація суттєво покращилася. Але все одно порушення прав україномовних – це буденність і на нього ніхто навіть уваги не звертає, а лише натяк на обмеження панівного становища російської викликає шквал істерик і розмов про утиски й загрозу демократії.

    Чи є надія на те, що держава справді почне захищати державну мову й права україномовного населення? Радше навпаки: призначення «мовним омбудсменом» пані Монахової, яка раніше не була помічена в захисті української мови, до оптимізму не спонукає. А законодавча ініціатива депутата від правлячої партії «Слуга народу» Бужанського про скасування Закону про мову – і поготів.

    Джерело: Радіо Свобода

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Лариса Ніцой
    Лариса Ніцой

    Письменниця

    Ілія Куса
    Ілія Куса

    Студент магістратури Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка

    Павло Розенко
    Павло Розенко

    ексвіцепрем'єрміністр України

    Юрій Бутусов
    Юрій Бутусов

    Журналіст, громадський діяч

    Віктор Небоженко
    Віктор Небоженко

    Директор соціологічної служби «Український барометр»

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ