Міфи у які вірить Путін

Щоб передбачити військово-політичні цілі ворога на найближчі півроку, пропоную звернути увагу на два паралельні процеси.

Перше – помітна активізація в останні тижні заходів військового планування. Це дедалі менше схоже на просте окозамилювання або на латання дірок. Зрештою, і Головком Залужний, і інші поважні люди радять готуватися до чергової спроби рашистів.

Друге – вже кілька місяців силами публічної і непублічної дипломатії, пригодованих і просто переляканих опініенмейкерів на Заході ведеться агресивне протискання ідеї про вкрай необхідну зупинку війни та гостру потребу вже і зараз у переговорах про мир і «місце Росії» в глобальній системі безпеки.

Паралельна реалізація двох напрямків може свідчити про наступне. Якщо на першому етапі війни Кремль планував приєднати Україну до Росії, то новий «Стрибок Мангуста» ворогу потрібен для того, щоб через шантаж всього світу вибити для себе оптимальні умови виходу з цієї ганебної війни.

Саме таке припущення народжується у пошуку відповіді на запитання про те, а навіщо рашистському режиму повторювати стрибок, якщо точно зрозуміло, що захопити Україну вже не вдасться. Путін змушений шукати не військове, а політичне рішення для ситуації, в якій опинився. Військовий компонент потрібен винятково для залякування в першу чергу Заходу. Це не означає, що нового масованого наступу не буде. Навпаки, він потрібен ворогу, аби досягти бажаного ефекту.

На успіх цієї комбінації можна розраховувати тільки, якщо вірити, що Україна є безвольним виконавцем побажань Заходу. Віра в цей та інші безглузді самонавіяні міфи рятує Путіна від самогубства, але штовхає Росію до краху. Трагічний парадокс недоімперії і її гологого царя – він рятує себе, щоб знищити її.