Палкий привіт архітекторам ГУЛАГу

Тоталітарний націонал-соціалістичний режим прагнув ліквідувати безробіття і забезпечити тотальну зайнятість населення Німеччини. Тоталітарна сталінсько-беріївська диктатура в СРСР демонструвала аналогічні аспірації.

Щоправда, реалізовувала їх в дещо інший спосіб, відображений в невеселій статистиці чисельності населення виправних таборів та колоній ГУЛАГу:

1934 рік – 510000 чоловік

1935 рік – 965000 чоловік

1936 рік – 1300000 чоловік

1937 рік – 1200000 чоловік

1938 рік – 1800000 чоловік

1939 рік – 1600000 чоловік

Починаючи з 1948 року, населення Архіпелагу ГУЛАГ не скорочувалось нижче позначки у 2 млн. ув’язнених завдяки стійкому притоку полонених бандерівців із Західної України, “лісових братів” з Литви, Латвії та Естонії, виловлених чекістами “власівців” та колишніх радянських військовополонених. Працею в’язнів ГУЛАГУ було збудовано Біломорсько-Балтійський канал імені Сталіна, канали Москва – Волга та Волга – Дон, Норільський гірнично-металургійний комбінат та металургійний комбінат у Нижньому Тагілі, надсекретні закриті ядерні комплекси Чєлябінськ-40 та Арзамас-16, кілька гідроелектростанцій, тисячі кілометрів залізничних шляхів в нікуди (Трансполярна магістраль) та кілька міст – Комсомольск-на-Амурі, Воркута, Молотовськ, Находка тощо. Однак, нормальних, придатних для використання автомобілістами шосейних шляхів на всій колосальній території, оповитій колючим дротом концтаборів ГУЛАГУ, павутиною страху, терору та примусової праці мільйонів невинних, не було як тоді, так і нині. Мабуть, вже і не буде.

Хай будуть прокляті навіки архітектори ГУЛАГУ. Палкий їм привіт від моїх родичів - ув'язнених на Сахаліні дивізійників. Вони знайдуть їх і там, далеко за обрієм. А тут залишились ми...