«Синя пташка», або Технологія геополітичного зґвалтування

Коли на телебаченні якісь добродії, що за допомогою піджака і краватки зображають з себе експертів, беруться за звичну та улюблену справу – продукувати інформаційні шуми з приводу, наприклад, «нормандського формату» і «паризьких угод», чомусь стає доволі незатишно. Адже тільки тоді розумієш, скільки людей ходить вулицями з результатами спілкування з телевізором у голові.

Насправді до геополітики неможливо підходити з точки зору критеріїв совісті – у тих, хто приймає доленосні рішення у верхньому наддержавному ешелоні, немає такого елементу моральної рефлексії. Проілюструвати це твердження може наступна красномовна невигадана історія, яка розкриває механізми і мотивацію таких процесів, оминаючи класичні теорії змови.

Про злочинний пакт Молотова-Ріббентропа, формально відомий як «міждержавна угода про ненапад між Німеччиною та Радянським союзом» від 23 серпня 1939 року, засуджений і затаврований усіма нормальними державами, знає кожен школяр. А от про не менш злочинний пакт Черчілля-Сталіна розповідати чомусь соромляться. Хоча в результаті мільйони ні в чому не винних людей кинуто на розтерзання архітекторам ГУЛАГУ і менеджерам Голодомору.

Отже, місце дії: Москва, імлисте жовтневе надвечір’я 1944 року. Смакуючи запашний вірменський марочний коньяк та потягуючи міцні гаванські сигари, Черчілль і Сталін потопали у протуберанцях блакитного диму над столом переговорів у Кремлі. Далі – слово безпосередньому учаснику процесу, прем’єр-міністру Британської імперії, майбутньому лауреату Нобелівської премії з літератури:

«Створювалась ділова атмосфера, і я заявив: «Давайте-но врегулюємо наші справи на Балканах. Ваші армії знаходяться в Румунії та Болгарії. У нас є там інтереси, місії та агенти. Не будемо сваритися через дурниці».

Не гаючи часу даремно, ветеран англо-бурської війни тактовно перейшов до практичної площини реалізації ділових пропозицій:

«Що стосується Англії та Росії, чи згодні Ви на те, щоби зайняти домінуюче становище на 90% в Румунії, на те, щоби ми зайняли таке ж домінуюче становище на 90% в Греції та навпіл – в Югославії? Поки це перекладали, я взяв половинку аркуша паперу та написав:

Румунія

• Росія – 90%
• Всі решта – 10 %»

Греція

• Великобританія (за погодженням із США) – 90%
• Росія – 10%

Югославія – 50% на 50 %

Угорщина – 50% на 50%

Болгарія

• Росія – 75%
• Всі решта – 25 %

Прибравши поважного вигляду, сповнений райдужних передчуттів посланець західних демократій в похмурому лігві хтонічного тоталітаризму оперативно підвів підсумки проробленого:

«Я передав цей аркуш Сталінові, який до того часу встиг вислухати переклад. Настала невелика пауза. Потому він узяв синього олівця та, поставивши на аркуші велику пташку, повернув його мені. Для врегулювання всього цього питання потрібно виявилось не більше часу, аніж було потрібно, щоби все це записати».

Ось так просто це насправді робиться. Половинка аркуша паперу формату А4, сталінський синій олівець, вірменський коньяк, черчиллівська гаванська сигара, фінальна пташка. Пташка. Фініш.

Добре відомо, що невдовзі потому Румунія, Болгарія, Угорщина та Югославія опинилися по той бік «залізної завіси», і тільки в Греції вже у грудні 1944 року сталінські «гіркіни» і «моторолли», опинившись без кураторів з ГРУ, були розчавлені на вулицях Афін англійськими танками. Комусь пощастило, комусь – не дуже.

Якщо хтось забув: до смерті кривавого диктатора, прикладом якого понині надихаються в Кремлі, чоботи радянських окупантів, окрім поневолених українських земель, топтали Східну Пруссію, Польщу, Чехословаччину, Угорщину, Румунію, Югославію, Албанію, Східну Німеччину, Східну Австрію, Північну Корею, острів Сахалін і Курильські острови. Тим часом вже тоді ортодоксальна сталінська номенклатура жадала більшого – Західну Німеччину, всю Австрію, Південну Корею, Північний Іран, Грецію, Трієст, Дарданелли, і навіть колишню італійську колонію в Африці – Сомалі. Часи змінились, але пріоритети залишились незмінними. Від Лєніна-Сталіна до Путіна-Мєдвєдєва стратегічний курс на євразійську імперську експансію залишається непорушним.

Практично виповнюється столітній ювілей, відколи в центрі Москви навесні 1918 року засіла банда ортодоксальних фанатиків, патологічних маніяків і волохатих авантюристів, – де-юре і де-факто організоване злочинне угруповання міжнародного масштабу, що з невеликими перервами успішно продовжує свою кримінальну діяльність до сьогодні.

Така структура моменту. А все решта – банальний ляльковий театр для імітації наявності справедливості у світі.

Вірити байкам про принципи «незастосування сили, або загрози силою»; «мирне розв’язання міжнародних суперечок»; «суверенну рівність держав»; «невтручання у справи, які є внутрішньою компетенцією держав»; «рівноправ’я і самовизначення народів» заважають здоровий глузд і професійний досвід. Це дуже благородно і красиво вчити дошкільнят клеїти паперових журавликів і голубів миру з гілочками в дзьобі, але ж захищають нас з вами не вони.

Військо. Десант, мотопіхота, артилерія. Ще трошки (шкода, поки малувато!) – авіація. Ракети – у (сподіваємось – близькому) майбутньому.

Вони нас визволять і порятують – наші командири, наші механізовані бригади, наші степи, наші самохідні гармати і протитанкові артилерійські розрахунки.

…І тоді ніхто ніколи нічого без нас не вирішуватиме.

Источник: ZIK