«Галицький Штірліц» із Золочівського району

Класична траєкторія галицького інтелігента та воїна світла: наметові табори та вишколи на Чортових скелях у Винниках під Львовом, пластові чи сокільські однострої, нічні ватри, пригодницькі романи про далекі острови в океані, неспокійна тривога весняних і осінніх вечорів, романтика поетизованої в літературі козаччини, марші і дефіляди, неосяжний простір мрій про майбутнє і пошуки героїчного чину.

Велика Європейська війна, бої на Маківці та Лисоні, російський полон у 1917 році, молоді Євген Коновалець і Андрій Мельник у весняному Києві.

Василь Дідушок – військовий комендант революційного Києва в березні 1918 року. Українська весна. Березень – сумно, холодно і мокро. Муравйовців щойно вибили сірошинельні німецькі дивізії. Нова українсько-російська війна на порозі.

Наступна зупинка в біографії: Розвідувальне управління Штабу РСЧА – Робітничо-селянської Червоної Армії – праобраз нинішнього ГРУ Генштабу Збройних Сил РФ. Та сама «контора», що навесні 2014 року скерувала групи «ввічливих людей» до Криму, а відтак до Слов’янська та Луганська, несучи українцям смерть та руїну.

У 1924 – 1935 роках незмінним керівником Розвідупру був армійський комісар ІІ рангу Ян Карлович Бєрзін – блакитноокий латиський революціонер з партійним стажем з 1905 року, свого часу засуджений за вбивство поліцейського.

…Відморожені чекісти-латиші, рафіновані естонські інтелігенти з царської військової контррозвідки, засідателі ревтрибуналів з очима слимакового кольору, колишні бойовики нелегальних есерівських і більшовицьких «бригад», політкомісари з агітаційних бронепотягів у потертих шкірянках часів продрозверсток на Тамбовщині.

Василь Дідушок – юридичний факультет Львівського університету, сім іноземних мов, срібна австро-угорська Tapferkeitsmedaille за лють у вогні, чисті руки, щире серце, сотник УСС, петлюрівський отаман і стрілецький полковник. Темні очі, що сумно дивляться з-під чорних брів.

Василь Дідушок – член ВКП(б), радянський військовий розвідник-нелегал у Центральній Європі (і не тільки там) у 1920 – 1932 роках. Спеціалізувався на роботі проти Польщі та Румунії, відсидів три роки у румунській в’язниці (1923 – 1926). Потому – співробітник резидентури в Харбіні (Китай) до 1929 року, переведений до Фінляндії (1929 – 1930), відтак – заступником резидента у Відні (1931 – 1932) та врешті- решт – резидентом у Берліні (1932).

Ударні дози марксизму-ленінізму, віра в месіанську роль полководців пролетаріату. Створення диверсійно-розвідувальних та диверсійно-повстанських груп, закладка складів зі зброєю та боєприпасами, тайників з мінами, гранатами та вибухівкою, підпільних радіостанцій з елементами живлення, шифрами та підготованими радистами. Утворення плетива резидентур, вербувальні бесіди, розстановка негласного апарату, оперативні контакти, опанування легенди прикриття, вивчення оперативної обстановки.

Маузер, наган або браунінг під подушкою. Польські злоті, чеські крони, голландські гульдени, бельгійські франки та американські долари – пачками в непримітному портфелі. На 20 доларів у тій часи можна було цілком пристойно прожити місяць.

Цей нерозказаний серіал урвався, коли Дідушок – професіонал-агентурист з десятирічним досвідом нелегальної закордонної роботи – примудрився завербувати для роботи на кремлівських мудреців керівника німецької зарубіжної контррозвідки. Це стало відомо за не зовсім звичних обставин і відіграло в його долі фатальну роль.

У грудні 1931 року австрійська поліція розгромила підпільний радіотрансляційний центр біля Відня, звідки радіограмами надсилалися в Москву результати агентурної роботи резидентур військової розвідки в Берліні, Брюсселі, Празі та інших європейських столицях. Разом з радистами до рук поліції потрапило четверо радянських розвідників з німецькими паспортами, які на допитах заявили, що шпигували не тільки на користь країни Рад, але й у співпраці…з німецьким рейхсвером. Розбиратися з інцидентом примчав офіцер німецької контррозвідки Вільгельм Протце, якого викликав Василь Дідушок, тож австрійські правоохоронці, аби не роздмухувати скандалу і чимскоріш здихатися шпигунів незрозумілої орієнтації, просто витурили їх з країни.

Влітку 1933 року керівник Розвідупру Бєрзін написав листа начальнику політичної розвідки ОДПУ Артузову, де необережно похвалився, що німецький Абвер, співчуваючи через погіршення радянсько-німецьких взаємин у зв’язку з приходом до влади Гітлера, шукає можливості поглибити контакти з радянськими колегами, зокрема, через зв’язок Протце з Дідушком.

Чекісти з Луб’янки традиційно недолюблювали конкурентів із армійських «зелених комірців» та не втрачали жодної нагоди провести оздоровчо-профілактичні заходи.

Василя Дідушка відкликали в Центр «для консультацій». А 2 вересня 1933 року він уже засуджений до розстрілу Колегією ОДПУ за статтею 58-6 Кримінального кодексу РСФСР (шпигунство). Судити успішного розвідника-нелегала за шпигунство – таке може наснитись тільки після тижня безпробудного пияцтва. Але чекісти ніколи не жартують, – у них для цього немає часу. При цьому привид майбутніх кривавих єжовських зачисток всередині спецслужб 1937 року ще не виріс на обрії, тож справу розслідували предметно та скрупульозно. Смертний вирок замінили на 10 років виправно-трудових таборів на Соловках. Але смерть в чекістській гімнастерці не відступила: у жовтні 1937 року Дідушка повторно засуджено особливою трійкою НКВС та розстріляно 3 листопада разом із братом-близнюком Петром та рідним братом Володимиром в лиховісному урочищі Сандармох.

Про що думав перед останнім подихом «галицький Штірліц» – не знає ніхто, крім Бога.