Чи всім судилося стати батьками?

Ви не маєте дітей? Чому? Як це так? Такі нетактовні питання часто ставлять в Україні бездітним парам і навіть з легкістю радять лікарів, бо висновок в 99% таких випадків однозначний: вона (акцентую – не він), мабуть, не може мати бебіків.

Я – мати трьох дітей. Мене часто запитують, як я ставлюсь до свідомої бездітності (анг. childfree). Ще років 15-30 років тому, я була переконана, що мати дітей – це обов‘язково і тільки в цьому щастя. І дивувалась, коли чула історії в США про те, як та чи інша пара вирішили присвятити життя один одному, робити кар‘єру і подорожувати. Закохані відверто зізнавались, що бояться ризикувати своїм щастям і спокоєм, бо невідомо якими виростуть їхні діти. Я знизувала плечима… як так. В США діти після 18 років залишають родинні гнізда, самостійно арендують житло, купують авто, працюють, бо якщо проживають з батьками, то вони по визначенню – «лузери». І нема такого в суспільстві: батьки відповідають за дії своїх дітей і навпаки… Кожен сам за себе перед законом і Богом.

Мати чи не мати дітей – це особиста справа кожного. І давати тут поради – дурна справа. Це так само як виписувати іншому рецепт щастя. Хтось прагне присвятити себе творчості, кар‘єрі, яка різниця чому… просто так людині добре.

Діти – це відповідальність і чомусь величезні надії, очікування. А ще не всім дано бути батьками, бо турбота про малих 24/7 – це велика робота. Легше просто купити дорогу іграшку чи підсадити на різні ігри в інтернеті. Ми не вміємо до кінця відпускати в самостійне життя, рвемо собі душу і нерви за помилки дорослих дядь і тьоть.

Нещодавно очікуючи дітей біля школи, розговорилася з однією з мам, яка дуже втомилася стрибати з дітьми по гуртках, секціях, приватних уроках. «Я так мрію про спокійне життя, хочу аби вона швидше виросла», – сказала мені жінка. «Ви просто ще не розумієте, що спокійне і щасливе життя у вас зараз», – відповіла я їй.

Серед моїх знайомих чимало дорослих дітей. Всяке буває: від «ти мене ніколи не чула і не розуміла», «ти в усьому винна», «не твоя справа», «я не хотів говорити про одруження», «ти дала не ту освіту», «ти мені не мама, якщо тобі не подобається мій хлопець», «ти – тварюка»… до «ти мене народила не в тій країні».

Я хотіла бути мамою і мати багато дітей. Це мій вибір.

Народжуємо ми точно не для того аби на старість років нам хтось подав чашку води, бо таке може і не трапитися… з різних причин. Може дитина буде проживати в іншій країні, а може їй просто буде не до вас. Ми даємо життя, але якою дорогою йти і як обирають наші діти. І вони точно не зважатимуть на ваші поради.

Діти – це радість і біль. Неважливо будуть ваші сини чи доньки перукарями, сантехніками, юристами, фотографами, політиками, художниками чи займатися бізнесом. Нема значення вони будуть їздити на мерседесах, велосипедах, самокатах чи ходити пішки. Головне аби вони були людьми, які мають цінності.

Будьте щасливими батьками, хай вам ніколи не болить серце за вчинки дітей. А ще психологи радять ніколи не виносити турботу про дітей на перший план. Має бути так: я, чоловік (або дружина), діти. Увага, не навпаки.

Якщо ж ви прихильник субкультури свідомої бездітності, то я поважаю ваш вибір. Живіть і насолоджуйтесь життям!

І ще: зателефонуйте рідним … просто так. Поки вони живі…