Що знають у світі про війну в Україні?

В листопаді 2024 року в США відбудуться чергові президентські вибори. Кого висунуть на ці перегони демократи і республіканці невідомо. Є нюанс, про який мало говорять, але його не зміниш: Джо Байдену – вже 80 років, Дональду Трампу – 76. І вони обидва очолюють рейтинг найстарших президентів США (третє місце посідає Рональд Рейган). Щоправда, Трамп вже одноосібно ухвалив рішення позмагатися за президентське крісло і проводить зустрічі з людьми.

Якщо президент Байден говорить, що «Україна ніколи не стане жертвою Росії» і допомога не припиниться, бо «це може тривати довго і багато ще буде трагедій». То 45-й президент Трамп переконує людей в тому, що можна домовитися і нема потреби витрачати мільярди. І він обіцяє зупинити війну лише двома телефонними дзвінками – президенту Зеленському і путіну. Він впевнений в своїй унікальності: президент Макрон і президент Ердоган не змогли, а він зможе. Ще буде чимало заяв, починає колотиться…

Україна, безумовно, стане темою цих виборів. І тут не йдеться про те, що поруч з нашими солдатами мають стати зі зброєю солдати НАТО, а йдеться про фінансову допомогу. США вже надала нам 28 млрд доларів, а країни НАТО загалом – 120 млрд. І саме це обговорюється на американських кухнях. На що і на кого йдуть гроші платників податків? Бо США – «it’s all about money».

Ви не уявляєте як вибухають всі американські ЗМІ навіть при невеличкому корупційному скандалі в Україні. І це ще більше підігріває розмови про припинення надання допомоги, ріст цін і податків через російську-українську війну. Пересічний американець не буде знати географічне розташування України і столицю Київ, але буде знати про корупцію в якомусь з відомств.

І я прошу: не живіть стереотипом про те, що інформації про Україну достатньо. Недостатньо! Необхідно розповідати про Україну постійно: від серйозних публікацій в медіа – до коротеньких різнопланових відео англійською в соцмережах. Переважна більшість американців не читають газети, не дивляться теленовини, у них навіть не підключені телеканали. З розмови з ними я зрозуміла, що це така філософія життя, яку вони називають «обмежити себе від поганих новин». Вони створили світ власний світ, в якому їм добре. І після Афганістану, В‘єтнаму і Кореї будь-яка війна за участю США – це виключення з доктрини ізоляціонізму. Повне несприйняття. Хто ж прагне відправляти на війну своїх синів, братів і чоловіків в чужу країну?

«У вас в Україні є Coca-Cola?» – запитала мене одна з викладачок англійської мови. В мене відняло мову… До цього я чула: «ви колись робили мамографію, в Україні є таке обладнання?», «у вас банки теж так працюють?» Чому власне так? Звідки така уява?

Я причепилася з цим питанням до одного з викладачів політології місцевого університету. Після його відповіді я багато чого зрозуміла. Більшість американців не виїжджають закордон, у них величезна територія на континенті з островами, морями, океанами і горами. Це все їх дім. А все решта – дуже далеко, інший світ. Як колись казав мій батько, котрий роздивлявся мапу в літаку під час подорожі до США: «Доню, це ж пів калоші по карті. Як далеко».

Тому і війна для них далеко. Для більшості американців – це не їхня війна.

Рішення завжди ухвалюють еліти. Тільки сильні здатні ухвалювати непопулярні рішення, бо дивитися треба в майбутнє. Мирне майбутнє для планети.

На цьому тлі робота активістів – безцінна. Українці, які живуть давно в США, віддають чимало часу, грошей аби допомогти Україні. Інколи їм доводиться спати по 2-3 години аби підготуватися до акції підтримки України. Вони живуть тут, але серце назавжди з Україною і українцями. Для них «біженка» – це не тавро, це крик про допомогу.

Зараз в усіх країнах проходять акції на підтримку Україну. Це можливість сказати про нашу біду, поширити інформацію і попросити про допомогу.

В Канзас Сіті теж відбувся мітинг, присвячений 365 дням мужності нашої величної України. Хочу обняти і подякувати 365 разів Lyudmila Stewart, Vlad Polishchuk, Julia Polishchuk, щиро вболівають за Україну. І саме через позицію таких, як вони, Stand with Ukraine KC, Support Ukraine KC поруч зі мною стояла на мітингу літня афроамериканка, котра тримала картонку «Standing with Ukraine» і студент з плакатом «We must do more». А поміж нами блукала жіночка з промовистим «F16» ( так, нам дуже потрібні ці літаки– штурмовики).

Дякуємо за підтримку США і просимо не зупинятися.