Україна та конфлікт між Росією й Білоруссю

Звісно, воно минає у площині обміну взаємними звинуваченнями та шантажем, але може й набрати іншої динаміки. Тим паче, що певне відчуття дежавю є.

Це далеко не перший конфлікт, котрий виникає між двома учасниками Союзної держави. Час до часу Олександр Лукашенко вирішує трохи вторгувати бонусів за лояльність до Кремля, коли ситуація в країні погіршується. Тоді Бацька заграє із Заходом, трохи послаблює тиск на суспільство й очікує на печивка від Росії, котра неодмінно захоче зберегти в союзниках найближчого партнера.

Іноді ж влада Росії, коли вирішує, що Лукашенко забагато собі дозволяє вольності на зовнішньополітичному фронті, може шантажувати його газом у зимовий період чи будь-чим іншим.

Проте цьогорічний конфлікт виглядає серйознішим, ніж завше. Розпочався він начебто із того, що Білорусь, у зв’язку зі світовим падінням цін на енергоносії, в односторонньому порядку знизила ціну на російське блакитне паливо майже вдвічі. У відповідь Росія заявила про борг Білорусі за газ, через що скоротила поставки нафти в сусідню країну.

Лукашенко заявив, що не торгуватиме незалежністю і, аби показати Москві серйозність своїх намірів, офіційний Мінськ невдовзі підписав угоду з Іраном на закупку тамтешньої нафти.

Інший виток конфлікту розгортається на тлі безвізового режиму для 80 країн, в тому числі з ЄС та США, котрий запровадила Білорусь на тлі потепління стосунків із Заходом. У відповідь Росія оголосила про встановлення прикордонного контролю з Республікою Білорусь, що суперечить міждержавній угоді. У той же час 78% росіян начебто висловилися за запровадження із Білоруссю візового режиму, проте прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков запевняє, що Росія не розглядає такої можливості.

Нейтралітет, котрий повсякчас демонструє Лукашенко в російсько-українській війні, явно дратує Путіна. Його не влаштовує така гра Бацьки на два фронти і статус «голуба миру», котрий добуває собі білоруський президент завдяки тому, що Мінськ став майданчиком для переговорів по Донбасу.

При цьому всьому білоруські чиновники заявляють, що сподіваються на повне скасування санкцій ЄС щодо Білорусі, а Олександр Лукашенко наказав відкликати білоруських фахівців із митних органів Євразійського економічного союзу (ЄврАзЕС). На щорічній прес-конференції він і поготів заявив, що від вступу в ЄврАзЕС Білорусь втратила 15 мільярдів доларів. У цьому сенсі прикметно, що білоруський президент є найпопулярнішим іноземним політиком в Україні, відповідно до опитування соціологічної групи «Рейтинг», проведеного в січні минулого року. Майже 2/3 українців ставляться до нього позитивно. Причому таких 88% серед тої частини респондентів, хто підтримує курс України на зближення з Митним союзом, на основі якого й постав ЄврАзЕС.

Уся ця конфронтація розгортається на тлі збільшення кількості сюжетів на російському телебаченні, де основним меседжем є: «Досить годувати Білорусь».

Конфлікт та Україна

Також варто виділити кілька прикметних подій із переліку того всього, що зараз відбувається в Білорусі, котрі дотичні до України.

Слід пригадати нещодавній інцидент із забороною в’їзду українському письменнику Сергію Жадану до Білорусі, через звинувачення його Росією в тероризмі, та подальшим скасуванням цього рішення білоруською владою. Такий крок можна розглядати, як скручену дулю в бік Москви. Аналогічно можна потрактувати й невизнання «документів», виданих в ОРДЛО, про що заявляють білоруські чиновники.

У відповідь же напрошується приклад, коли російські нацболи зірвали брифінг посла ОБСЄ Мартіна Сайдіка під час мінських переговорів. При цьому варто зауважити, що ні охорона готелю, де мав відбутися брифінг, ні білоруські силовики не заважали росіянами розкидати листівки та вигукувати антиукраїнські гасла. І це явно виглядає як спроба дискредитувати Мінськ як майданчик для переговорів по Донбасу. Також виникають питання щодо лояльності білоруських спецслужб до глави своєї держави.

На тлі всього цього на вихідних у великих містах Білорусі відбулися акції протесту. Люди вийшли висловити свою незгоду із так званим «Декретом №3» проти «дармоїдства». Це перші масові мітинги в країні після розгону Площі в 2010 році.

Десь це вже було

Читаючи всі ці звістки, котрі приходять із Мінська, вкрай важко позбутися відчуття дежавю. Вся ця ситуація нагадує події 2013 року в Україні. Тоді Віктор Янукович проголосив курс на асоціацію з ЄС, після чого Москва задіяла усі можливі сили, аби не допустити зближення Києва та Брюсселя. Януковича довго висміювали на російському телебаченні. Влада Росії влаштовувала Україні економічну блокаду, забороняла експорт вітчизняної продукції в Росію, усіляко шантажувала. Тонни кремлівської пропаганди сипалися звідусіль і сіяли ненависть росіян щодо українців. Так тривало доти, доки Віктор Янукович не поїхав у Сочі й не домовився з Путіним про кредит.

Далі ж влада регіоналів зробила різкий розворот у бік орієнтації на Росію. Янукович не підписав Угоду про асоціацію. Майдан, ескалація конфлікту, Кремль схиляв Януковича, аби той жорстоко розігнав протестувальників. Що було далі, усім відомо.

Прикметно, що загострення стосунків між Росією та Білоруссю відбувалися якраз у роковини розстрілу Небесної сотні. А прес-служба Олександра Лукашенка уже заявила, що він поїхав на цілий тиждень в Сочі, натомість речник Путіна Пєсков заявляє, що його шеф не має в планах зустрічі з білоруським колегою.

У своїй книзі «Історії для домашнього вжитку» історик Андрій Портнов пише: «Для внутрішньої політики Кремлеві потрібен образ регіону УМБ (Україна, Молдова, Білорусь – ред.) як простору непевности й хаосу, котрому можна протиставити «стабільність» російської влади».

Путін і компанія неодмінно спробують скористатися з нагоди, аби не лише приборкати неслухняну Білорусь, а й натякнути Заходу, що Росія забезпечує «стабільність» на пострадянському просторі, тому з нею слід рахуватися.

Білоруському народу не позаздриш: тепер і він може опинитися між молотом та ковадлом. З іншого боку, виникає чудова нагода, аби зміцнити свою ідентичність. Путін же добре відомий як той, хто укріпляє в світі антиросійські настрої і позбавляє сусідні нації сентиментів щодо Росії.