Чайна безцеремонність

І мова не про недоліки і навіть не про свій сорт криптоніту, а про те, перед чим дає слабину. Перед чим упокорюється, що стає залежністю. В когось це наркотики, в когось – секс, в інших – алкоголь, цигарки, азартні ігри, кава чи книжки Люко Дашвар, а в мене, як в порядного зануди – чай.

Коли людина постулює свою хворобливу любов до чогось, то зазвичай в комплекті з тим іде якийсь особливий спосіб насолоди чи то пак смакування. Аби власне обожнення сакралізувати через ритуал. Аби огородити його, наче це святе, тому зась іншим на те зазіхати. Любителі вина розкажуть, як найкраще дегустувати ту а ту марку, якого року видався найкращий врожай і що блюзового можна зіграти з фруктових ноток цього напою. Вони повідають вам, з яким сиром і до якого типу темпераменту найкраще пасує ось це біле і оте червоне.

Подібно любителі кави, котрі просмаковують аромат до останньої зернини, мають кожне свій улюблений сорт, як і точне уявлення, який помел є ідеальним, яка турка нагріє її до необхідної температури й найкраще допоможе розкритися смаку та аромату. Чудово відають, якими прянощами та додатками можна зробити все смачнішим, а якими – зіпсувати. Вони точно пробували 100500 видів обробки, знають стільки ж способів подачі. Вміють із заплющеними очима визначити на дотик та запах країну походження зерен і безпомилково тицьнути на мапі, за допомогою внутрішнього gps’у, де саме знаходиться плантація, на якій їх зібрано.

Бо такі адепти зазвичай зводять свої маленькі важливі дії до (не)великого культу. До такого, що підносить буденні чи святкові ритуали до рангу сакральних. А ті вже дозволяють смаку улюбленого напою чи страви розкритися сильніше й перетворити вживання чогось звичайного на справдешню насолоду, на свято тіла та духу. Власне, перетворити щоденне на виняткове.

Проте як любитель чаю не творю зі споживання цього напою культу. Не намагаюся зараз цими словами якось себе підняти чи принизити тих, хто вдається до ритуалів. Ні, це не моя чеснота і не чеснота напою. Аж ніяк. Просто для мене чай – щось неодмінне. Буденна важливість. Проста, безцеремонна. Без патосу, а в тихому бутті з собою. Або й на шумній вулиці в морозну погоду. Чи випитий з термоса серед літнього лісу. Як випаде доля.

Зігрівання рук, прикладання горнятка до чола, кількахвилинна задума, спроквола посьорбуючи чай після трапези, – все це випадкові жести, котрі супроводжують день. Не награні, не надумані, випадкові, але механічно повторювані, бо природні.

Ще кілька літ тому взагалі пив лише пакетовані чаї. Але з віком вони почали здаватися надто насиченими й штучними. Але найбільше не подобається та чітка дозованість, коли тобі все вже відміряно й зважено, що не можеш тому нічого протиставити. Тому поступово перейшов на чаї розсипні, котрі дозволяють також насолоджуватися дивом розпускання листка чи витворенням щоразу унікальних орнаментів на поверхні горнятка, особливо, якщо йдеться про суміші.

Так, я обираю нові смаки, шукаю цікаві поєднання, маю своїх фаворитів й чаї, котрі терпіти не можу (гидота під назвою «каркаде» – бррр!). А ще люблю винагороджувати себе чаєм, якимсь новим видом, якщо зробив щось важливе. І відчуваю, що нема чого пити, коли давно не купував собі чаю. Спершу це почуття переслідувало, коли в креденсі налічувалося менше 6 пачок, тепер маю плюс-мінус 30 – і все одно час до часу так чуюся, бо випиваю 4–8 літрів цього напою протягом дня, тож запаси слід постійно поповнювати. Особливо, коли засідаю за працю, то поки п’ю – доти пишу. Тому часом, коли вигадую свіжий текст – намотую кола від кімнати до кімнати з горням в руках.

Коли нормальні люди скуповують в передчутті чергової кризи гречку, сіль, свічки і туалетний папір, я купую чай. Бо чай мусить бути.

Здається, чаї поступово перетягують на себе ковдру книжок, бо обох їх, а ще прянощів, відколи взявся за випічку, вже давно немає де складати, тому вони захоплюють все нові простори, й не здивуюся, якщо затіють якусь проти мене змову. Затиснуть в якомусь куточку. І тоді зі мною не церемонитимуться, бо я ж не зводив їх в культ, а просто любив. Тихо, просто, радісно, безцеремонно. Але може й на зло проведуть навмисне для мене якийсь обряд. Сподіваюся, він обійдеться без участи каркаде.