Одна із найпрекрасніших сучасних суперечок: де народився Сковорода?

У Харсіках мені сказали – «та он там живуть, і он там жили його родичі, їх всіх звуть СковородинИ!»

А в Чорнухах минулого тижня святкували 295 років із дня народження Григорія Савовича й підкреслювали всіляко, що ніде ще ніхто не знайшов підтвердження, ніби він не чорнухинський.

У цих дивовижних за красою місцях, де – якби раптом ожив, – він точно міг би впізнати лише назви – ріка Многа, на приклад, чи усі ці Вороньки, Кізлівки, Куріньки, Поставмуки...

Може, ще десь знайшовся би старезний камінь, який би покласти в фундамент, бо без нього все сиплеться у нашому усвідомленні, хто ми...

Час і люди натворили в цих місцях всякого... і найкращі потяглися тисячами за ним, Савовичем, на небеса. Тільки хто з кулею в серці чи зі спільної ями, бо «бандит, що боровся з червоними визволителями» – як один із моїх дідів Яким, що лежить у Холодному Яру; як ті душі, що вознеслись туди з уральського болота і лишили своє виснажене каторгою «куркульське» тіло гнисти під деревиною, що його привалила...

Сковороді співали вчора божественними голосами його нащадки, малювали його тутешні послідовники, читали його слова, кликали вернутися – і дуже би він тут сьогодні згодився, цей Григорій Савович. Зі своєю абсолютною свободою. З невмінням поклонитися – бо «це ж ти на мене хотіла, царице, подивитися, а не я на тебе. То як ти мене, царице, роздивишся, як я перед тобою вдвоє зігнуся».

Сказав би своє «все минає, але любов після всього зостається»... і що «нічого немає небезпечнішого за підступного ворога, але найядовитіший – притворний друг»...

Особливо зараз треба його тут – у дні, коли все треба відтворити, відмолити, повернути собі викреслене з пам’яті.

Це могло би бути місце сили – Чорнухи. І, звісно, – Харсіки.

Місце паломництва для всіх, кого світ не може впокорити – і ні золото, і ні спокуси влади, і ніщо несправжнє й тлінне щоби тут не мостилося.

Тут треба врятувати все, що лишилося ще живого з пам’яті – і дати сил новому.

Іншими словами – всі, хто здоровий душею, – сюди!

Сковорода тут сказав: «Як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти!»