Драма президента, або Яке у вас амплуа, пане Зеленський?

Усі інформаційні канали в ці хвилини активно – у хвіст та в гриву – активно обговорюють пресову конференцію президента України на зеленій галявині під весняним дощем. Загалом, його лають. Масово дорікають, що слова розходяться з передвиборними гаслами. Але це ж аксіома для всіх президентів Всесвіту. То чому тут дивуватися?

Компліменти частіше звучать стосовно нев’янучого артистизму президента, буцім він намагався знову переконливо зіграти певну роль перед медіа. І тут я задумався... Про драму і про гру президента (з точки зору театрального критика).

У чому драма, Карл?

А в тому, що є невідповідність амплуа в тих жанрах, які він сам грає і які від нього чекають певні кола та певні сили. Від нього, загалом, чекають амплуа Героя – як у класичній драмі (бо у драмі ми усі і живемо!). А президент ніяк не може зіскочити з іншого, вже звичного, амплуа – простака, коміка, резонера. Якщо простіше... Дехто воліє бачити його у амплуа героя – Гамлета, скажімо, який шаткує, як капусту, усю королівську рать своїх попередників... А він, як заручник амплуа коміка та простака , існує у напруженій драмі наших буднів та свят і грає, скажімо, Скапена, Труффальдіно, Голохвостого, Фігаро. Звідси – розбіжність. В очікуваннях. Та в результатах гри (в одні ворота). Акторські амплуа були затребувані у давньому театрі ще в 19 столітті. Потім, у епоху МХТ, від амплуа вирішили відмовитися. Станіславський проводив реформи. Хоча були і противники реформ таких -- Мейєрхольд, Кугель, майстри Малого театру, інші.

Масовий глядач теж, загалом, прихильник амплуа на театрі, бо через точне амплуа точніше і яскравіше розкривається вибрана п’єса. Чи то Гамлет, чи то Фігаро, чи то Наталка Полтавка, чи то Москаль-Чарівник.

Амплуа – це застосування.

Доцільність застосування.

Не тільки у Театрі, але і в великій політиці важлива доцільність застосування природного обдарування. От, скажімо, амплуа Героя (ким дехто і хоче бачити президента) передбачає різні розгалуження Герой-коханець, Герой-фат, Герой-резонер, Герой-неврастеник. Такий вибір різних відтінків амплуа досить вигідний для вправного політика. Кого хочеш – вибирай. І грай.
Наразі у нашого гаранта вибір випав на амплуа дещо інше – грасьосо. Це амплуа характерне для іспанських комедій 16-17 століття. Психотип жартівника, пересмішника, відвертого жартівника. От і весь секрет.

Невідповідність амплуа очікуванням глядачів. Навіть Андрій Миронов був би не таким переконливим у ролі Гамлета, як, скажімо, Володимир Висоцький. Тому Миронов і грав довгий час Фігаро. З шаленим успіхом.

Чи зможе Зеленський на догоду політологам та диванним експертам змінити своє амплуа і бути переконливим не тільки у водевілі , але і у драмі наших днів? Не всі володіють законами поліамплуа. Деякі, колишні кадри, могли. Такі як Богдан Ступка, Олег Борисов, Лоуренс Олів’є. Могли. Але їх, таких, завжди було дуже мало. І втім, навіть на сьогоднішній дощовій прес-конференції (небо плакало) було очевидно, як тісно президенту у рамках його звичного амплуа – і вже дуже хочеться на якісь інші жанрові простори. І тому сьогодні повсякчас з’являлися нотки шекспірівського драматизму, а не тільки інтонації веселого бадьорого оптимізму, як відлуння героїв з попередніх безтурботних комедій.

Нема маленьких ролей. Є несміливі режисери!

І, стосовно президента, то у нього, як людини талановитої, без сумніву, є потенціал вправного драматичного актора. І він це ще колись покаже, зіграє.

Почекаємо. Бо ж попереду ж друга каденція. Сам сказав.