Тому що європейський

Якщо комусь у цьому тексті привидяться дифірамби в адресу Януковича – це вам привиділось. Плюньте тричі через ліве плече і продовжуйте читання.

Пропоную глянути на Асоціацію з ЄС очима Януковича. Можливо, ця рольова гра допоможе збагнути, чому для ВФЯ євроінтеграція виглядає більш ніж привабливо. В його очах усе виглядає приблизно так: можна хапнути Межигір’я,можна розмазати політичних опонентів, можна розбудувати невеличку сім’ю до масштабів транснаціональної компанії, можна контролювати ЗМІ, можна робити багато чого неєвропейського – і бути при цьому в Європі.

Очима Януковича Асоціація з ЄС – це прижиттєвий пам’ятник своїй політичній величі. Він розцінює це як кульмінаційну точку кар’єри, яку вже не зможуть ігнорувати навіть ті, хто обзиває його на кожнім кроці. Для діяча, який має два терміни в минулому і другий термін у майбутньому, це, погодьмося, є важливим чинником психологічної стійкості. Після Асоціації з ЄС (якщо це станеться) Янукович остаточно відбудеться як політик, а не лише черговий освоювач держбюджету. Асоціація з ЄС робить його величиною не лише у власних очах. Принаймні він так думає.

І дуже прикро, що анти-януковицька частина країни відмовляється теж так думати. Сліпа ненависть до вайлуватого тугодума заважає побачити в ньому політика, який уміє грати тонко й на перемогу. Невміння розпізнати сильні сторони ворога і прорахувати весь його арсенал – гарантія поразки. Патріотична частина країни або не вміє, або не хоче, або не здатна, або боїться належно оцінити всі переваги Януковича. Стратегічна помилка опозиції полягає в тому, що вона заколисує і себе, і свого виборця легендами про те, що "проффесор" має мізерний рейтинг, за нього вже не голосує Схід (вважаючи зрадником), він мало не в політичних конвульсіях досиджує свою каденцію, та й узагалі ми його однією лівою покладемо у другому турі. Сліпці й самодури.

Мене в Європі прийняли таким, яким я є, з усім набором моїх гаражних донецьких методів кермування – ось масштаб самооцінки очима Януковича. Вся "євроколомийка", зіткана з народних нервів-очікувань-хвилювань, вигідна йому і тільки йому. Бо Асоціація з ЄС дарує українському народові самодисципліну та невтомну працю над собою. А президентові – визнання, впевненість у собі й повну легітимізацію власного самоуправства.

У список вимог до України не входить ані відлучення старшого сина від бюджетних тендерів, ані обов’язкове заснування громадського телебачення, ані формування уряду за принципом рівного доступу всіх парламентських сил. Грубо кажучи, Європа не становить для Януковича якихось незручностей та самообмежень. При вмінні тонко бавитися в євробюрократизм і візуалізувати бутафорні реформи, Янукович і його країна цілком вписується в коло європейських новачків. Після Вільнюського саміту Янукович може офіційно стати європейським президентом, подобається це комусь чи ні. Боротьба проти нього попахує боротьбою проти європейського вибору. А ще це буде грою на руку Росії. Хтось із великих опозиціонерів готовий до такого повороту?

Наївно обманюють себе ті, що надіються, буцімто рух до Європи допоможе українцям чим пошвидше позбутися Януковича. Я схильний вважати з точністю до навпаки: Янукович має ще більші шанси закріпити себе як сам раз в європейській Україні. І не тому, що він експлуатуватиме свою історичну роль у "поверненні України в європейське лоно". І навіть не тому, що зможе залучити на свою підтримку проєвропейський електорат (цього не станеться). А тому що в європейській Україні Янукович стає найбільш незалежним політиком. Незалежним по суті ні від кого. І це дещо лякає. Бо не мені вам розказувати, як вихідці з Донбасу трактують свою повну незалежність.

Підписання Асоціації веде Януковича на другий термін. Думаю, це очевидно навіть для штатних опозиціонерів, які на зарплаті. У такий спосіб Європа дає домашнє завдання для президента на наступну п’ятирічку. Мовляв, проміжний залік – "зарах", а тепер маєш час на довгий перелік реформ. Неоране й безкрає поле. З запасом вистачить не те що на два – навіть на три терміни. Мінімум.

Будучи однозначним промоутером євроінтеграції, мушу вголос сказати і про сильно виражену побічну дію підписання Асоціації з ЄС. Українці опиняться один-на-один з Януковичем. Зникнуть будь-які центри впливи на нього.Проти Януковича в європейській Україні залишиться власне європейська Україна. Бо Європу Янукович здебільшого влаштовує. Його другий термін не буде ні несподіванкою, ні проблемою для Європи, яка готова з ним працювати, підстьогуючи до реформ, які не зачіпають його персонально. Відтак помиляються ті, хто думають, буцімто з грудня-місяця Україною почнуть правити європейські стандарти та вимоги. Ні, Україною продовжить правити все той же неофеодал – але з європейським посвідченням. І прізвище цього феодала ще довго буде те саме.Тому особисто для мене ніякої інтриги немає, хто кого здолає у протистоянні народ VS Янукович. Бо плачевний стан першого навіть не вимагає від другого бути в хорошому тонусі.

Ніхто, крім Росії, не буде допомагати українцям боротися проти Януковича. Прямого ставленика Європи на президентських виборах не буде. Основний критерій підтримки Європою – чітка позиція щодо Росії. Всім опозиційним кандидатам, разом узятим, дуже далеко до виразної антиросійськості, якої раптово набув Янукович. Повірте, ніколи при президентові Кличку чи Яценюку на укр.-рос. кордоні не з’являлися б колючі дроти. Нічого предметного (крім свисту трибун) Росія не може закинути ні Кличкові, ні Яценюкові. А Тимошенко взагалі була б ідеальним президентом для Путіна. Тому Асоціація з ЄС робить із Януковича єдиного і найвпливовішого антиросійського політика в Україні. Це дає можливість Європі заплющувати очі на різні-там "недоліки та огріхи молодої української демократії". Звичайно, можна обурюватися, улюлюкати в знак протесту й вигукувати "ганьба", але ніхто з політиків вищої ліги, крім двічі несудимого, наразі навіть на кілометр не наблизився до почесного звання "ворог Росії №1".

Ситуація ускладнюється й тим, що Янукович перехопив в опозиції всі її прапори та теми. Тепер не вони, а він найуспішніший євроінтегратор. Не вони, а він мужньо поставив Росію на місце. Не вони, а він береться реформувати країну. Опозиція грає на полі ворога за його правилами. Причому грає другим номером, бо здатна лише реагувати на його перші ходи й меседжі. Опозиція працює в межах коридору, відведеного для неї Януковичем. Тому все, що залишається опозиції, - емоційна й демагогічна критика особисто Януковича без шансів грати на антитезах.

Основний ресурс проти Януковича – це патологічна (й обгрунтована) ненависть до нього з позиції слабшого. На полі паритетності та об’єктивної аргументації опозиція вщент програє. Тому її єдина така-сяка стратегія – робити кампанію максимально брудною та нижче пояса. З особистими образами, жовчними епітетами, плакатами з цяточками на чолі, нецензурщиною та іншими атрибутами чорного антипіару. Прикро це казати, але ззовні кампанія Януковича може виявитися найбільш європейською. І з цим треба щось робити. Він повністю зайшов на наше поле. Не бачити цього – означає програти ще на старті. Тому що опозиція навіть не пробує боротися за електорат Януковича – а от Янукович уже потихеньку приміряється на наші грядочки.

Важливий нюанс: напередодні виборів-2015 Янукович позбувся Росії. Харківські угоди, смію стверджувати, були своєрідним відкупним з боку Януковича, після якого він розраховував на вільне плавання під незалежним прапором Донбасу. Фатальна помилка Кремля щодо України – це недооцінка Януковича і зневажливе ставлення до людини, яка вміє відроджуватися з попелу. Це може не подобатися патріотам, але європейське майбутнє України – це також результат роботи Путіна, який усе зробив для того, аби розвернути проти себе цілу країну, здебільшого братню. У розлученні Києва з Москвою жодних заслуг патріотів немає – є вольове рішення Януковича, який, дивина та й годі, ще досі в уяві відсталої частини електорату вважається проросійським ставлеником Путіна. Припускаю, що жоден сучасний опозиціонер не здатен був би на такий розрив. І тут нема чим крити. Лише свистіти самим собі.

Зусиллями Януковича й на догоду патріотам Україна стала для Росії фактором зовнішньої політики. Звучить парадоксально, але це – величезна проблема для тих, хто хоче скинути Януковича. Донедавна Україна розглядалася Кремлем як аспект своєї внутрішньої політики. Тут від імені Росії відкрито й неприховано працювали цілі політичні інститути й окремі сателіти, яких усі знали в обличчя. Та й інформаційно-медійний простір України був філією російського, і про це також усі знали. Тепер же Росія вивела з України всі свої різнорівневі представництва, закрила фінансування усіх проектів. Ми для Росії відтепер – нелояльний закордон.

Той, хто щиро тішиться з цього (я в числі таких), мусить також усвідомлювати, що вихід України зі сфери внутрішньої політики Росії означає неминучістьпотужної феесбешної кампанії з диверсій руками тих, для кого Янукович є ворогом номер один. Ситуативно інтереси Путіна та української опозиції співпали в питанні Януковича. Тому російські гроші на українських виборах винирнуть у найнесподіваніших місцях, ось побачите. Це аж ніяк не додає балів Януковичу і не робить із нього бідолашну жертву – аж ніяк! Але це аж ніяк не додає балів тим, хто за Україну готовий померти у прямому ефірі.

…Тим-то й цікава вітчизняна політика. У світлі евентуального підписання Асоціації з ЄС перед опозицією постало одразу кілька надзавдань.

1) як у Януковича відвоювати тему євроінтеграції;

2) як у Януковича відвоювати образ антиросійського політика в умовах, що опозиції треба шукати гроші на вибори, а йому – не треба;

3) як позиціонувати себе в той доленосний момент, коли напіваторитарний легітимізований режим постане у всій своїй красі перед лицем українського народу під синім прапором із 12-ма зірочками;

4) чи брати участь у войнушці Януковича проти "одвічного ворога Росії" на стороні інтересів України, які ситуативно є інтересами Януковича?

Важко це визнавати, але Янукович уже пройшов тест на зрілість. Поряд із таким суперником бігати в опозиційних шортиках із пластмасовою шабелькою вже не вдасться. Незабаром побачимо, чи хтось це розуміє.