Це вже не соборність. Це - мазохізм

Я не соборник, і всі це знають. Для мене соборна Україна - це гоголівська птаха, яка долетіла до середини Дніпра – і вклякла. Птаха розгубилася: чи вистачить їй сил долетіти до кінця – чи, може, не ризикувати й повернутися. Це - про нас нинішніх. Ми вже й самі не раді, що маємо Донбас. Бо за нього помирати - просто абсурд. А жити з ним - просто неможливо (ні зараз, ні в майбутньому).

Затямте собі: соборність - це наша спільна, усвідомлена відмова йти вперед (в Європу) заради перебування у складі України того регіону, який, узагалі-то, ніколи не хотів іти в ногу з нами. Якщо хтось готовий погодитися на це, то це не я. Продовжую вважати, що Донбас - це наш стоп-кран. А ще я хочу сказати, що західняки всі ці роки ніби вибачалися за те, що Схід настільки відстав, що він настільки убогий. І, власне, заради соборності ми, західняки, постійно пристосовувалися до життя в країні суцільного Донбасу. Ми псувалися в унісон з рештою країни. Ми інфікувалися всіма болячками Сходу. І терпіли, терпіли, терпіли цих умиротворених совєтських рабів із Донбасу. У всій красі ця біомаса наших співвітчизників постала саме зараз. Це їхній зоряний час - розшматувати кіборга прямо на вулиці. Щиро, натхненно, з почуттями. Яксамраз 22 січня, в день "соборності".

Україна зараз воює саме тому, що вважає себе соборною. Формула такої соборності звучить так: хочете російську мову – нате, хочете російську пресу в необмеженій кількості – нате, хочете російські фільми та книги – нате, хочете радянську героїку – нате, хочете двічі "несудимого" президента – нате. Лишень будьте у складі України. Навіщо?

Як на мене, це вже не соборність. Це - мазохізм. Бо Захід усі ці роки мучився в країні Сходу. Але Схід ніколи не погодиться прожити навіть день у країні Заходу. Це ж очевидно. Вони гордо помруть у своїх підвалах - але принципово не стануть бодай трішки "західними". І мову нашу вони завжди зневажатимуть, і традиції наші, і культуру нашу, і все те, що робить нас кращими від них.

І ще не одна їхня банка меду міститиме всередині вибухівку. Бо вони ніколи не йшли на компроміс – вони ж не такі безпринципні, як западенці. Це ми могли переходити на їхню мову з міркувань ввічливості. Це ми могли щороку штампувати гуманітарні програми «Схід і Захід разом», на які вони плювати хотіли.

Вони – не ми. Вони не здатні оцінити те, що заради них ми на багато що погоджувалися всі ці роки. Усім, хто нині відзначає день соборності, я кажу: вони ніколи не пристануть на ваші умови - тільки ви на їхні. З чим і треба "привітати" всіх нас у цей день 22 січня.