Про Україну каїнів і авелів, або Навіщо нам Донбас

Каїн і Авель теж були рідними братами. Братання й родичання з тими, хто для тебе ментально чужий, - це дуже радянська технологія. Ми свідомо будуємо Україну каїнів і Авелів. На це прикро дивитися. Бо за блокадним Донбасом, як правило, тужать ті, хто ніколи б не погодилися там жити. Ані дня. Тужать ті, хто ні разу там не бував і навіть не планує там бути, тим паче нести туди український промінь правди, коли все скінчиться. І вже точно вони не захочуть віддавати свої кровні гривні на відбудову ватного індастріал-совка.

До чого це я?

Об’єднання буде міцним лише тоді, коли це буде об’єднанням найкращих, а не всяких. Найкращих – а не всяких! Ми ж хочемо на підставі наявності українського паспорта загнати в єдиний державний проект усіх підряд – і тих, хто готовий загинути під кулями, і тих, хто ці кулі благословляв на знищення «майданутих». Ми хочемо перемішати всіх і вся – й нафаршувати нашу державу неодмінними антагонізмами, з якими потім доведеться героїчно боротися до скону віків. Навіщо, поясніть мені?

На всіх своїх зустрічах я кажу: Схід і Захід - це зведені брати. Ми рідні лише по мамі, тому що мати в нас одна - земля Україна. Але тати у нас різні. Нас запліднювали різні історичні та культурні парадигми. І тому ми - зведені брати. Ніби й рідні, ніби й не дуже. За ними стоїть пам'ять про царат, більшовизм і валуєвську русифікацію, за нами - пам'ять про ліберальні західні імперії, де ми мали свій сейм і українські товариства, і вічні традиції збройного опору навіть тоді, коли це було утопічно.

Нещасна та країна, яка механічно хоче бути великою за рахунок тих, хто під рукою. Нас руйнує поєднання непоєднуваного. Ми засновані на бездумному об’єднанні всіх підряд. Ми Майдан братаємо з Антимайданом і потім страждаємо. Ми в один кошик скидаємо гнилі й сочисті овочі у сподіванні на те, що закони природи почнуть діяти навпаки. Ми занадто всеядні.

Наостанок

Зверніть увагу, як Мікеланджело зобразив хаос у Сикстинській капелі. В нього хаос – це мішанина різнорідностей, які не можуть бути об’єднані. Аристократичні владоможці, єпископи, розбишаки, поети з лірою в руках, судді, злодії, мало не чорти поряд з ангелами. На цій картині місце знайшлося всім. Але кожен у ній бачить одне й те ж: добрі люди безнадійно втонули серед поганих. Це і є хаос.