Розстріл в «Каравані». Пане міністре, час зізнатись в безпорадності!

Сьогодні минає тиждень з моменту страшної події. Події, яка стала тестом на людяність для суспільства. Тестом на моральність – для журналістів. Тестом на професіоналізм - для правоохоронців.

Скажу відразу: цей тест всі з тріском провалили.

Міліція й досі не розкрила страшний злочин. Ні знімок обличчя вбивці, ні детальне відео злочину, ні свідчення десятків людей, не дозволили правоохоронцям зробити подвиг - довести свою професійність. Довести не на акціях напівголих дівок, яких чомусь супроводжують цілі загони силовиків. І не на протестах захисників мови, яких так легко пресувати. А саме тут в «Каравані». В місці, де було кинуто виклик всій правоохоронній системі.

«Гарячі сліди» вже давно охололи. І вже тиждень керівництво МВС годує нас різними повідомленнями: ким може бути цей злодій, а ким він бути не може. Але головне питання - досі без відповіді.

Де ж убивця, пане міністре Захарченко?! Чи не час вам зізнатись в безпорадності?

Розстріл в «Каравані» став моментом істини і для журналістів.

Країна їде з глузду. І допомагають їй в цьому саме медійники. Кадри розстрілу чотирьох охоронців, які з’явились на телебаченні та в Інтернеті, – вершина професійного цинізму. Те, що новини на деяких каналах вже давно перетворились на калейдоскоп жахів, - не відкриття. Але край цьому все ж має бути.

Чому Комісія з моралі забороняє мультики, затято бореться з матюками, а на демонстрацію відео, в якому трьох людей за кілька секунд лишають життя, закриває очі?

Чому в журналістів не вистачає духу сказати правду про власника свого медіа? Зате сміливості випустити в ефір реальну смерть хоч відбавляй/

Чи не тому суспільство сприйняло страшну подію лише як черговий бойовик? Запити відео, на яких злочинець впритул розстрілює один за одним охоронців магазину, б’ють рекорди. Про жертв трагедії мало хто згадує, а якщо й згадує, то не завжди добрим словом. Як і в випадку з Оксаною Макар, мало хто переймається бідою конкретної жертви, більше хвилює - хто, кого і як?

Чи так має реагувати здоровий соціум на подібні трагедії?

Згадайте катастрофу польського літака під Смоленськом, чи трагедію, що сколихнула минулого року Норвегію, коли терорист Брейвік розстріляв 77 дівчат і хлопців, та поранив ще півтори сотні. І поляки, і норвежці були шоковані.

Але вони не копирсались в своїх ранах. Вони разом лікували їх. На вулицях, площах, в церквах. Зі свічками і квітами.