Про доцільність продовження санкцій ЄС щодо Росії

Минулого тижня колишній австрійський канцлер Франц Враніцкі на сторінках газети Der Standard висловив сумнів у доцільності продовження санкцій щодо Росії. Сьогодні в газеті вийшла моя відповідь на цю заяву.

Мужність і порядність

Санкції ЄС були запроваджені після того, як у 2014 році Володимир Путін здійснив першу аннексію в Європі з часів Другої світової війни. З тих пір український півострів Крим знаходиться під окупацією. Частина українського Донбасу також знаходиться під контролем Росії. І тим не менше, було б неправильно казати, що санкції не діють. Санкції були одною з двох причин, чому Путін не наважився на набагато більший наступ. Другою причиною була готовність тисяч українців захищати свою країну. Іншими словами, Україна чинила військовий спротив проти агресії, а ЄС - економічний.

Санкції були рискою між добром і злом, яку провів Європейський Союз. Такі рішення приймаються не з політичних або економічних міркувань, а з міркувань порядності і мужності. Відповідно, такі рішення не скасовують, тому що агресор продовжує свою злочинну політику, а порядність раптом стала не по кишені.

Анексія Криму і неоголошена війна на Донбасі є злочином. Злочини мають каратися. Хто вірить в те, що замирення є ефективним засобом проти політичної вседозволеності, живе в небезпечній ілюзії. Політичні страти опонентів Путіна у європейських столицях, кібератаки проти Європи, допінгові скандали у спорті засвідчують одне: Москва вважає, що живе у світі без правил. У світі, де економічні інтереси завжди переважать порядність і мужність.

Франц Враніцкі увійде в історію як мужній політик, який зробив велику річ: привів Австрію в ЄС і тим самим - до ще більшого матеріального добробуту. Проте нагадаю: тоді йшлося на лише по добробут, але й про цінності. Зокрема, Європа хотіла залишити в минулому часи, коли імперії на свій розсуд перекроювали кордони на континенті. Путін працює у протилежному напрямку. Він оживляє минуле, повертає Європу в реальність анексій та прихованих війн. Дивно, що в Європі цього часто не бачать — або ж удають, що не бачать.