Нація, якій потрібно справити нужду

Колись мав ділову зустріч у віденській кондитерській. Як і личить кондитерській, до неї постійно заходили та виходили відвідувачі. Раптом зайшов рослий хлопець у кепці «Russia» – як для російського туриста ще не надто п’яний. Огледівся і голосно, на всю кондитерську, сказав офіціантці, яка як раз несла каву: «Дєвушка! Туалет!» По-російськи. Саме з такою інтонацією.

«Дєвушка» з переляку ледь не розхлюпала віденський «меланж» і ошелешено пропищала у відповідь: «Bitte?». Хлопець з незмінною інтонацією та толстовським виразом обличчя повторив: «Дєвушка! Туалет!» Він бачив, що австрійка не розуміє його питання (і чи це взагалі є питання), але як представник великої держави виходив із того, що це не його проблема – і не робив жодної спроби зробити ситуацію більш зрозумілою. Після паузи він втретє повторив своє питання/декларацію намірів: «Дєвушка! Туалєт!»

Офіціантка нарешті впізнала інтернаціональне слово «туалет» і направила іноземного гостя до місця, якого так прагнули його душа і тіло. Вона, звичайно, формально не мала цього робити, бо то не був відвідувач, але ситуація була настільки ніякова і для відвідувачів, і для персоналу, що чесно кажучи, і я би відправив його куди він хоче, аби тільки припинити цю ніяковість.

Підозрюю, що в цій ситуації був глибинний філософський сенс, але я згадував її насамперед коли дивився на всі ці вкрадені унітази навесні цього року. Щось глибоко фрейдістське є у цьому злитті між найбільшою територіально нацією світу і найнижчою із базових людських потреб. Нації Льва Толстого просто хочеться «справить нужду», прямо тут і зараз – і людство має це зрозуміти це так само миттєво, без перекладу. Вся ця війна – це одна велика…. «Дєвушка! Туалєт!».