Ось чому завжди треба слухати людину зі зброєю

Працюючи у Вашингтоні, ще відносно молодим дипломатом, потрапив колись у неприємну ситуацію. Зустрічав під Капітолієм премʼєр-міністра України (не будемо казати, кого саме), який проводив візит до США. До зустрічі ще було багато часу. Радник премʼєра, який теж зі мною чекав, раптом каже: слухай, час ще є, пішли покуримо. І ми пішли.

До переговорів півгодини. Раптом ніби в сповільненому кадрі повз нас проїжджає кортеж премʼєра. Попередня зустріч тріумфально завершилася на півгодини раніше, а ніхто не попередив. Я біжу, але… Все вже перекрите американським secret service, який нікого далі не пускає.

Я кажу – я український дипломат, маю зустрічати свого премʼєра! Офіцер відкриває кобуру і каже не моя справа, периметр перекритий. Я показую дипломатичну карту і кажу – так тойго, біда буде, без мене мій премʼєр не знатиме, куди йти. Офіцер достає пістолет і каже ні кроку далі. Тим часом «високий гість» в десяти кроках від мене виходить із лімузина. Я у відчаї. Пістолет направляється мені на серце. Я подумки рву на собі волосся, прощаюся із карʼєрою, але що поробиш – відступаю.

Тим часом, той самий secret service бере «високого гостя» під ручку і веде на зустріч. Через пару хвилин перекриття знімається і ми з радником спокійно приєднуємося до зустрічі в Капітолії. Ніхто нічого навіть не помітив.

Тоді зробив два висновки: ніколи не відволікатися і завжди, завжди слухати людину зі зброєю.