Стережімося «братів»!

Смішно і сумно: донині в Україні вистачає люду (в тому числі й серед осіб із вищою освітою та начебто без психічних захворювань), що вважає: Росія – братня держава, і народ її – це наші брати та сестри, тому Росія ніколи не почне проти нас широкомасштабну агресію. Те ж, що сталося в 2014 році у Криму та на Донбасі – то непорозуміння, викликане діями політиканів з обох боків, підбурюваних олігархами та Заходом. А чинити масове насильство на українській території російські війська не стануть, а якщо і спробують, то народ їм не дозволить. Бо ж російський народ завжди був і буде сповнений добрих почуттів щодо українців, іншого не було, й бути не може.

Що ж, припустимо на хвильку, що російський народ і справді у разі нової воєнної агресії проти України схопить своїх можновладців (і генералів) за руки, не допустить насильства над «братами-слов’янами». Проте чим же тоді пояснити те, що цей народ не схопив за руки своїх генералів й урядовців, дозволивши масштабне насильство стосовно російських громадян? І не лише тих, хто вийшов на акції протесту проти арешту Олексія Навального та придушення решток свобод у Російській Федерації, а й тих, хто випадково потрапив у поле зору силовиків, виявившись не там, де треба (з їхньої точки зору)? Чим пояснити те, що безмірна жорстокість людей у формі, спрямована проти своїх співгромадян, не зустріла масового опору, ба більше – хоч би масового засудження в соціальних мережах?

Порівняймо цифри. Відео про путінський палац у Геленджику подивилися десятки мільйонів росіян. Можливо, навіть під сто мільйонів (бо ж могли дивитися і по двоє, і по троє на одному комп’ютері, і в різних країнах). А скільки вийшло на акції протесту – сумарно, на всі акції у січні-лютому 2021 році? Декілька сотень тисяч. За максимальними підрахунками, можливо, по всій Росії – до півмільйона. Ще кілька мільйонів «побурчали» у соцмережах. І все! Влада ж за мовчання майже всього суспільства розгорнула вибірково-точковий терор проти тих, хто їй опонує, не має великого значення, на вулиці чи в Інтернеті.

Так, рейтинг Путіна істотно впав. Так, підтримка дій влади мінімальна. То й що? Ця влада спокійно відправляє Олексія Навального «на зону», яка тими з «політичних», хто там уже побував, описується як справжній табір смерті. Іншими словами, виписує йому квиток в один кінець... А що глядачі фільму про путінський палац, про вкрадені сотні мільярдів? За винятком одного-двох відсотків мовчать, а на акції протесту виходить узагалі мізерне – в масштабах Росії – число. Тим часом гроші на палац украдені у цих самих глядачів, у пересічних російських громадян, у «мовчазної більшості»... Ну, а значна частина інтелектуальної громади з подачі влади радісно зайнялася питанням, кому ж стояти на Луб’янці: «залізному Феліксу» чи пресвятому наміснику Орди на Русі князеві Олександру Невському?

Отож: чи не здається вам, шановні читачі, що ставлення путінських «орлів у погонах» до співгромадян-росіян аж ніяк не може бути гіршим, аніж до українців, нехай і оголошених «братами»? Елементарна логіка підказує: ні, не може. Бо ж серед тих, кого розганяли (чоботом у живіт!) й арештовували ці «орли», могли бути їхні кум, сват, брат тощо, не кажучи вже про сусідів й однокласників. Скажете, в армії інша мораль, інша атмосфера? Ой... Надто багато повідомлень про порядки в російському війську – що стосується своїх, таких самих хлопців у погонах! – щоб усерйоз сприймати рожеві марення. Тим більше, що в разі масштабної агресії проти України армійські частини йтимуть у першому ешелоні, а в другому, «зачищаючи» тили та закладаючи підвалини «русского мира», йтимуть оті самі росгвардійці, які засвідчили вже свій «гуманізм» стосовно – поки що – власного народу... Власне, в Інтернеті є стільки красномовних відео, які демонструють конкретні прояви цього «гуманізму», що тут навряд чи потрібні слова.

Ну, а щодо «народу, який не дозволить»... Будемо думати про росіян гарно та вірити, що на акції протесту проти вторгнення вийде аж півмільйона, навіть більше – аж мільйон громадян Російської Федерації. То й що? Кремль за добу-другу наведе ідеальний порядок у державі. Бо Росія велика, і навіть мільйон маніфестантів, якщо його «розтягнути» по всій державі, не зробить політичну погоду. Тим більше, що телебачення в руках влади, а Інтернет можна на кілька діб відрубати, звівши цим протести майже до нуля. Та й не в тому суть справи: масштабне вторгнення до України вмить перетворить ледь не всю «мовчазну більшість» на палких прихильників «собирателя земель русских» – щось схоже вже було у 2014-му...

Отож і виходить, що сама наявність «братньої держави» з її історичними традиціями, з її ядерною зброєю, з її «мовчазною більшістю» народу є для України й українців великим лихом. За великим рахунком, і для притомних росіян, цих, за визначенням Чаадаєва, «бастардів Європи», також...