Чи збереже Київ реальне міське самоврядування?

Мене не полишає враження, що «мовний закон Бужанського», поставлений у порядок денний Верховної Ради з порушенням регламенту (його відхилив профільний комітет), а потім перенесений невідь на коли, має на меті відволікти український демос (який традиційно становить приблизно чверть дорослого населення) від чогось дуже й дуже важливого.

Я зовсім не стверджую, що мовне законодавство — річ не надто важлива. Так само не стверджую, що «слуги» не можуть спробувати несподівано для своїх опонентів і всіх мислячих людей ухвалити цей закон (тим паче що останнім часом «слуги» полюбили проводити позачергові засідання та сесії для блискавичного ухвалення потрібних їм рішень). Але хіба вже не маємо прецедент? Маємо, і неабиякий.

Під прикриттям масштабного публічного конфлікту навколо «закону Бужанського», через Верховну Раду вже проскочили вельми сумнівні зміни районування України. Нам кажуть — це Європа, це прогресивно — укрупнення районів? Європа? Кого ви дурите? У сусідній Польщі тривалий час проводили експерименти щодо нового територіально-адміністративного поділу, і лише тоді, коли був вибраний і випробуваний найліпший варіант, реалізували зміни поділу в масштабах країни. Але за яких умов? У середині 1990-х польські села, які я бачив, мали заасфальтовані вулиці з ліхтарями. Й у переважної більшості селян були власні авто — а як же інакше в країні, де навіть за комуністів не існувало колгоспного ладу (його еквівалент був ліквідований у 1956 році)? А що буде в нас, коли за умов дуже поганого (якщо не сказати більше) розвитку громадського транспорту в сільській місцевості доведеться за сотню кілометрів їхати до районних установ? А з колишніми районними лікарнями, які були базовими, що тепер буде? Ба більше: дивився я на мапу нового районування Київщини й побачив, що деякі не так давно створені об’єднані територіальні громади виявилися розрізані між двома сусідніми районами...

На черзі, схоже, новий не менш сумнівний крок «слуг» — заплановане на найближчий час ухвалення істотно зміненого закону «Про місто Київ — столицю України», який передбачає, зокрема, поділ повноважень мера і голови Київської міськдержадміністрації та заборону суміщення цих посад. Минулого тижня комітет Верховної Ради з питань місцевого самоврядування, як повідомив заступник глави комітету, нардеп від «Слуги народу» Олександр Качура в Telegram-каналі, підтримав винесення проєкту зміненого закону на голосування в другому читанні. У FB він написав: «Буду вимагати проведення позачергового засідання для прийняття закону в цілому!».

Нагадаю, в жовтні 2019 року Верховна Рада ухвалила в першому читанні нову редакцію закону «Про місто Київ — столицю України». За відповідний законопроєкт №2143-3 авторства групи депутатів на чолі з Олександром Ткаченком зі «Слуги народу» проголосували 244 нардепи. Остаточний текст законопроєкту, який виноситься на голосування, наразі ще невідомий. Однак відомо, що в ньому передбачене двовладдя в місті, скорочення кількості депутатів Київради до 80 осіб (зараз цих депутатів 120) і повернення районних рад. Щоправда, останні Київрада начебто матиме право ліквідовувати. Повноваження Київської міськдержадміністрації автори закону планують передати Київському магістрату, який, зокрема, буде відповідати за цільове призначення земельних ділянок у Києві. Законопроєкт також передбачає, що в кожному районі столиці за рішенням райради може створюватися ратуша — окрема будівля, в якій будуть перебувати органи місцевого самоврядування цього району й інші підпорядковані їм органи.

Досі у відповідності до чинного законодавства обраний киянами міський голова призначався президентом і головою міськдержадміністрації. Навіть Леонід Кучма не зумів у 2002 році усунути з останньої посади Олександра Омельченка (видається, йому дуже й дуже хотілося зробити це напередодні президентських виборів!). Тільки Віктор Янукович зумів «посунути» Льоню-космоса від управляння містом, призначивши восени 2010 року головою КМДА Олександра Попова, який одержав усі потрібні йому важелі. Втім, тут були певні підстави: Леонід Черновецький фактично самоусунувся від виконання своїх обов’язків і зрештою кудись «здимів» з України.

Одразу ж впадає у вічі дурниця, яка міститься в законопроєкті — ратуші як місця здійснення районного самоуправління. «Ратуша (польск. ratusz., з нім. Rathaus, від Rat — рада і Haus — будинок) — орган міського самоуправління в низці європейських країн, а також будинок, де він розміщений», — зазначає «Словник іноземних слів». Ніколи не доводилося чути про районні ратуші, це — за європейською традицією — органи управління містом у цілому. Невже тепер Київ буде розділений на райони зі статусом окремих міст?

Але, зрештою, районні муніципальні органи можна й перейменувати (просто маємо зайве свідчення «компетентності» тих, хто готував проєкт, і тих, хто за нього голосував). Серйознішим є інше питання: а чи не втратить столиця України своє самоврядування після ухвалення цього законопроєкту? Адже самоврядування, закріплене Магдебурзьким правом, Київ отримав наприкінці XV століття; це самоврядування підтверджувалося великими литовськими князями, польськими королями, українськими гетьманами, російськими царями і було скасоване 1834 року імператором Миколою І. Відновилося воно влітку 1917 року, коли була вільно обрана Міська дума, що проіснувала до осені 1919 року й була розігнана більшовиками. Невже ж «слуги» візьмуть на себе продовження цієї традиції, позбавлять киян можливості обрати реального очільника міста і перетворять органи самоврядування, як за російських імператорів і більшовиків, на щось суто декоративне?