Чому Рабінович не закликає будувати «Iзраїль Східної Європи»?

Депутат Верховної Ради, член фракції «Опозиційного блоку» та лідер партії «За життя» Вадим Рабінович останнім часом наполегливо закликає громадян України будувати свою державу як «Швейцарію Східної Європи» — сильну, незалежну та обов’язково нейтральну. Це він робить з використанням своїх авторських програм на телебаченні й в інтернеті. А ще він наполягає, що акцент слід робити «на трьох китах вітчизняної економіки: банківському та аграрному секторах і hi-tech» і «саме ці сфери господарювання допоможуть побудувати успішну країну без оглядки на інших, на заздрість сусідам». Що ж стосується сусідів, передусім Росії, то Рабінович наголошує: «Я не хочу, щоб наші сусіди жили погано і ми будували на цьому щастя». Та критикує владу України за те, що вона не робить належних дій для розвитку економіки та піднесення добробуту українців, будуючи політику на «негативі щодо інших» (при цьому з наведених депутатом прикладів і контексту виступів зрозуміло, що «інші» — це насправді лише путінська Росія).

Що ж, депутат Рабінович, як і всі громадяни України, має право на власну думку і на її публічне висловлення. Судячи з рейтингів, ця позиція до вподоби певній частині українців. Але водночас ті, у кого вона викликає серйозні сумніви та критичні запитання, також мають право публічно висловитися — й оцінити сказане лідером партії «За життя».

Почнімо з ідеї будувати «Швейцарію Східної Європи». Звучить начебто гарно: багата, сильна, нейтральна держава. Але Швейцарія виникла як союз населення гірських долин, тривалий час майже самодостатніх і поєднаних не мовою чи релігією, а бажанням не бути підданими європейських монархів. Історія Швейцарії — це кілька століть майже безперервних воєн і збройних конфліктів, які завершилися тільки 1848 року — і то тільки тому, що увагу тодішніх великих держав відволікла від Швейцарії смуга європейських революцій, а то б ці держави вдерлися до країни й завадили її перетворенню із союзу самостійних держав на демократичну федеративну республіку з єдиною валютою (уславлений швейцарський франк), цілісною системою комунікацій та структурованою національною економікою. Втім, цього не сталося — і зовнішніх вторгнень до Швейцарії не було з 1815 року, хоча 1942-го нацисти мали намір окупувати цю державу, проте якраз тоді була здійснена висадка союзників у Північній Африці, а затим був Сталінград, і воювати ще й із добре навченою та озброєною швейцарською армією, до якої входили де-факто всі дорослі чоловіки країни, Гітлер не наважився. Проте йому вдалося змусити Швейцарію до економічної співпраці, адже ця країна, критично залежна від імпорту продовольства та палива, до літа 1944-го була оточена з усіх боків власне Німеччиною, її союзниками й окупованими нацистами територіями. А нині Швейцарія перебуває під «парасолькою» НАТО і зусібіч межує з Євросоюзом, тож за таких обставин може дозволити собі нейтральний статус, до речі, підтверджений міжнародними угодами.

Принагідно: нейтральний статус має й сусідка Швейцарії — Австрія, також розташована переважно в гірських долинах і горах, але цей нейтралітет вона має лише з 1955 року, що також було закріплено угодою великих держав...

Натомість нейтралітет без системи міжнародних угод нічого не вартий. І навіть ця система не завжди здатна зупинити агресора — якби не сприятливий збіг зовнішньополітичних обставин, не сильна армія і не народна зневага до Гітлера, останній вдерся би 1942-го до Швейцарії. А Україна? Вона мала гарантії територіальної цілісності від великих держав, «великий договір» з Росією, а на додачу команда Віктора Януковича майже одразу після приходу до влади на законодавчому рівні закріпила нейтральний статус України. Результат загальновідомий. Невже Вадим Рабінович думає, що побудова в Україні ефективної економіки зупинить Путіна і Ко? Навпаки, наша держава стане ще більш ласим шматком для кремлівських господарів...

До речі: 22 червня 1941 року Фінляндія заявила про свій нейтралітет у щойно розпочатій німецько-радянській війні. Це їй не допомогло: 25 червня без оголошення війни сотні радянських літаків завдали удар по фінських містах, а наземні частини Червоної армії спробували увійти на фінську територію. Тож Фінляндія змушена була — не зі своєї волі — оголосити війну СРСР.

Це щодо нейтралітету України — як на мене, ключової геополітичної тези Вадима Рабіновича. Щодо економіки, то варто нагадати: до 2014 року на території України було зосереджено 5% розвіданих корисних копалин світу. Зараз реально — без Криму та окупованої частини Донбасу — ця цифра істотно зменшилася, приблизно до 3,5 — 3,8%. Але все одно вона величезна, і не користатися цим абсурдно, передусім у самозабезпеченні енергоносіями. А де потужна видобувна — там потрібна й потужна переробна промисловість. Бо ж без переробки продукції агросектору обходяться хіба що країни «третього світу». Ну, а банківський сектор навряд чи в найближчі десятиліття може стати одним із «китів» української економіки, це дуже тривала робота.

І нарешті, про те, що не можна відчувати зловтіху від невдач «інших» (читай — Росії). Цікаво, чи раділи євреї в гетто успіхам Гітлера? Чи вони насправді зловтішалися з кожної його невдачі та сподівалися на крах нацизму? А як із Державою Ізраїль? Чи радіють ізраїльтяни з успіхів режиму Асада? Чи є у них негатив до ХАМАСу та «Хезболли»? Англомовні й російськомовні мас-медіа Ізраїлю засвідчують, що в країні домінує негатив щодо цієї публіки. А ще ізраїльтяни не будували і не будують далі «успішну країну без оглядки на інших», до чого закликає українців Рабінович. Навпаки, Ізраїль — єдина, до речі, демократична держава Близького Сходу — є успішним саме тому, що його розбудова завжди здійснювалася за оглядки на інших, особливо запеклих ворогів, — але на підґрунті чітко визначених національних інтересів. І ще одне: чи вижив би Ізраїль без всебічного (хоча нерідко неформального) військово-політичного союзу зі США?

«І ти колись боролась, мов Ізраїль, Україно моя!» — писала Леся Українка. Якщо ці паралелі були наявні в минулому, то чому б сьогодні не продовжити їх і не взяти за взірець сьогоднішній Ізраїль — національну і демократичну державу, яка довела здатність вистояти в борні з диктаторськими режимами й тоталітарними організаціями, уславлену своїми високими технологіями як у промисловому, так і в аграрному секторах? Але ні — Вадим Рабінович з якогось дива закликає українців брати приклад із ситої та мирної Швейцарії, якій нічого не загрожує, а не з побудованої в героїчній боротьбі з зовнішніми ворогами та в подоланні неабияких економічних труднощів Держави Ізраїль.