Допоки Україна «прогинатиметься» перед диктатором Білорусі?

Доводиться визнати: ті західні аналітики, які вважають нинішню Українську державу чимось на кшталт failed state, мають рацію. Багато що засвідчує це, але чи не найяскравіше – реакція чинної в Україні влади на антиукраїнські дії режиму Лукашенка. Так, минулого тижня посол України в Білорусі Ігор Кизим повертався до Мінська автомобілем через пункт пропуску Нова Гута; його автомобіль і речі були обшукані всупереч нормам міжнародного права, які діють уже понад двісті років. Причому прикордонники поводили себе по-хамському щодо посла, який уособлював Українську державу. Ось що розповів про інцидент сам Кизим журналістам: «Треба сказати, що мій в’їзд до Білорусі був, м’яко кажучи, не дуже дружнім і почався, як я це розцінюю, з провокації. Мій особистий автомобіль, на якому я повертався, піддався огляду білоруськими прикордонниками на порушення норм міжнародного права про дипломатичні відносини і вже зовсім не в дусі наших дружніх двосторонніх відносин. При цьому керівником прикордонного пункту не було дано жодних пояснень». Посол іронічно додав, що прикордонники могли шукати або зброю, або «спорядженого бойовика».

Хочу, втім, звернути увагу читачів на використане послом словосполучення «не в дусі наших дружніх двосторонніх відносин». Це сказано про режим Лукашенка, який заплямував себе кров’ю мирних маніфестантів, масовими репресіями, тотальною фальсифікацією результатів президентських виборів тощо. Про режим, який уже став об’єктом санкцій із боку демократичних держав. І якщо такі слова донедавна ще можна було сприймати як ритуальну риторику, то тепер це виключено – особливо як реакція на порушення міжнародного права силовиками Білорусі. Бо ж ідеться не про народ і країну – йдеться про взірцеву неототалітарну державу.

Ну, а те, що антиукраїнська політика – не імпровізація чи тактика, а цілком усвідомлена стратегія «верхів» Білорусі, засвідчує, скажімо, виступ міністра оборони цієї держави, який звинуватив Україну в «підігріві деструктивних сил» для зміни влади в ній. І тим більше – виступи Олександра Лукашенка, який наголошує, що «поетапний розбір подій в країні» виявляє «справжні задуми і тактику» зовнішніх навіть не опонентів Білорусі, а «агресорів». Він заявляє, що впродовж останніх десяти років «агресори» готувалися до години «Ч»: «Щоб одразу зняти всі маски, назвемо цих гравців поіменно. На рівні світових центрів це перш за все Сполучені Штати Америки, конкретніше – їхня мережа фондів з підтримки так званої демократії. На європейському континенті активно діяли американські сателіти: Польща, Литва, Чехія і, до жаль, наша Україна».

Зрозуміли? Виявляється, Україна – «наша». Чия? Оскільки останнім часом Лукашенко дуже багато говорить про «союзну державу», очевидної, її…

Затим, виступаючи на Жіночому (!) форумі в Мінську, заявив, що змушений закрити кордон з Литвою і Польщею, а також «підсилити» кордон з Україною. «Ми змушені відвести війська з вулиць, півармії поставити під рушницю і закрити держкордон із заходу, передусім – з Литвою і Польщею», - наголосив Лукашенко. Після цього зала, ясна річ, почала аплодувати… І тоді білоруський диктатор звернувся до народів Литви, Польщі та України, закликавши їх «зупинити своїх божевільних політиків». Тобто де-факто, як на мене, маємо заклик до державних переворотів у цих країнах. «Ми не знаємо, що вони викинуть далі. Ми розуміємо, що в їх арсеналі залишилося небагато прийомів, перш ніж розв’язати гарячу війну… Я змушений останніми днями разом з президентом Росії і міністром оборони відбудувати спільний захист союзної держави», - додав нелегітимний глава Білорусі.

Як, офіційна Україна й далі робитиме вигляд, що нічого не відбувається?

Узагалі-то першим кроком тут мало би бути повторне відкликання з Мінська Ігоря Кизима «для консультацій». І перекриття кордону – бо дуже висока ймовірність засилання з білоруської території російських диверсійних груп. А головне – категорична відмова продовжувати переговори в рамках ТКГ у Мінську. Адже відтепер однозначно йдеться про територію ворожої держави (не країни, то зовсім інша річ!). Такою ця держава буде доти, доки на її чолі буде Лукашенко, який наголошує, що в усьому діє спільно з Путіним, що держава у них спільна, тобто російські окупанти на Донбасі та в Криму – це союзники Мінського режиму, власне, це складова єдиного військового простору. Тому і далі продовжувати переговори в межах ТКГ у Мінську, наче нічого не сталося – це плювок в обличчя не тільки українському, а й білоруському народові (чи треба детально пояснювати, чому саме?). А переговори про мир на території агресора в міжнародній практиці ведуться тільки в тому разі, якщо йдеться про переговори про умови капітуляції…

Утім, не все так погано у нашому домі. Адже failed state – це ще не мертва країна. «Те, що відбувається зараз – це занепад держави, хоча водночас – посилення громадянського суспільства. І це – найбільший фундамент нашої країни, - як на мене, слушно зазначає лауреат премії імені Джеймса Мейса Юрій Бутусов. – Люди розуміють, що питання зовнішньої і внутрішньої політики, війни, миру залежать тепер виключно від громадянського суспільства, бо влада хитається, піддається будь-якому зовнішньому сильному впливу. І коли суспільство не втручається, то на цю владу може вплинути хто завгодно – якийсь Медведчук, якийсь телеканал, олігарх». Від себе додам – і якийсь Лукашенко, що був взірцем для декого з влади…

…А майданчик для переговорів замість Мінська вже запропонувала Австрія.