Європейський курс – чи малоросійська гопакедія?

Майже ніхто з цього приводу не дивується. Й у не надто багатьох він викликає протести. Призвичаїлося. Унормувалося. Стало звичним, а тому – ледь не нормальним у нинішній Україні. Особливо у зв’язку з іншими політичними, ідеологічними та кадровими вихилясами чинної влади.

Це я про призначення Верховною Радою Сергія Шкарлета міністром освіти і науки (чи «призначення», оскільки є великий сумнів у тому, що справді 226 депутатів власноручно проголосували своїми картками за цю кандидатуру).

Утім, у самого Шкарлета законність його призначення не викликає сумніву. А своїх критиків він відверто зневажає. Він заявив, що, мовляв, не стежить за тим, що про нього пишуть і кажуть: «А критики хай критикують. Нічого вони нового не кажуть». І взагалі – міністр «не зважає на критику».

А підстав для критики і сумнівів у фаховості нового міністра, який до цього півроку пробув в.о., вистачає. Причому не тільки в таборі парламентської опозиції. За його призначення проголосував лише 171 народний депутат від монобільшості, себто фракції «Слуги народу». Ба більше: голова комітету ВР із питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак («Слуга народу») заявив, що комітет рекомендував парламенту самостійно ухвалити рішення шляхом голосування, тим самим не висловивши підтримки кандидатурі Шкарлета.

Але що профільний парламентський комітет, коли Шкарлет сподобався президентові Зеленському – і той наполегливо штовхав його в міністерське крісло, попри достатньо широкий шлейф не надто, м’яко кажучи, оковирних ситуацій і проблем, які тягнулися за тепер уже міністром (чи все-таки «міністром»? утім, немає сумніву, що в разі потреби «слуги» мобілізують усіх відсутніх депутатів і спільно з ОПЗЖ та прямо орієнтованими на певних олігархів групами дадуть потрібну більшість при повторному голосуванні – у суворій відповідності до регламенту – скажімо, 230 чи 240 голосів).

А шлейф справді серйозний. І не стільки політичний, скільки професійний. Ну, клявся у 2010 році Шкарлет у відданості переможній тоді Партії регіонів, а у 2015 році – Блоку Петра Порошенка, то хіба це дивина для вітчизняного політикуму? Сам Порошенко колись фігурував серед засновників прототипу Партії регіонів – Партії регіонального розвитку, а потім, уже за президента Януковича, став міністром уряду Азарова. І якби ж так робив лише Петро Олексійович… Ну, виявили у його наукових роботах плагіат – а хіба у багатьох поважних осіб не вимовляли? Включно з «проффесором» Віктором Януковичем й академіком Володимиром Литвином. Але тут маємо особливу ситуацію, коли викритий адміністратор іде в контрнаступ.

Дозволю собі процитувати в цьому плані «гарячу» статтю з сайту ВВС, зважаючи на незаангажованість цієї інформагенції у внутрішньоукраїнській політиці: «Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти згодом таки виявило плагіат у чотирьох роботах Сергія Шкарлета. Також ресурс false-science.ucoz.ua оприлюднив висновки, що плагіат був не лише в докторській дисертації Шкарлета, але й був системним при захисті в галузі економічних наук у Чернігівському національному технологічному університеті, де Шкарлет працював ректором.

Попри це, в.о. міністра наполягає, що плагіату у його роботах немає. «Заявляю, що ніякого плагіату в моїх роботах немає. А є вирвані з контексту фрази», - запевнив він. Шкарлет подав до суду на Нацагентство з питань забезпечення якості освіти, а міністерство внесло законопроєкт, що позбавляє агентство незалежного статусу». Ось так. Викриваєте мене – так я вас «уб’ю» законним шляхом, станете моїми підголосками!

А ще Шкарлет розказував журналістам, що, мовляв, його звинувачують у плагіаті за тексти, написані у співавторстві, й у книгах, які він редагував, і не більше. Можливо. А докторську дисертацію він теж писав у співавторстві?

Утім, пережили Табачника – переживемо і Шкарлета. А от чи переживе його керівництво сфера освіти? Я про міністерський задум докорінно змінити шкільну освіту – залишити 12-річку, але починати навчання у 5 років. Чому? «У деяких країнах ЄС навчання розпочинають із 5 років і закінчують у 17», заявляє міністр. Мовляв, і нам, можливо, буде краще так зробити. Одна лише фраза – і рівень «компетенції» очільника МОН є самоочевидним. Насправді у жодній країні Євросоюзу діти не йдуть до школи у 5 років. Окрім Ірландії – там діти йдуть до школи взагалі у 4 роки, проте вчаться аж 15 років. Ясна річ, там створені умови для навчання та відпочинку молодших класів, про які у нас залишається тільки мріяти. Бо ж лише уявімо: добре, в містах теоретично можна перетворити старші групи дитячих садків на молодші шкільні класи (чому теоретично? тому, що не вистачить приміщень). А що робити у селах, де дитячих садків практично не збереглося? Там і для шестилітніх нерідко, м’яко кажучи, несприятливі умови для навчання у школах…

Я суто по-людськи розумію вибір Володимира Зеленського: зустрілися два провінціали – і сподобалися один одному. І начхати, що очолюваний паном Шкарлетом виш не входить до топ-50 вишів України… Але як сполучається вибір президента та ВР на користь нового міністра освіти та науки з гучними деклараціями про європейський вибір і рух до Європи? Там навіть підозри у плагіаті здебільшого буває досить для добровільної відставки чиновника, тим більше, урядовця. А сумніви в чесному голосуванні за кандидатуру міністра тягнуть за собою відмову урядовця обійняти посаду до розслідування всіх обставин. А що сталося б, якби міністр почав гучно заявляти, що «не зважає на критику»? Взяла б на себе більшість у парламенті його підтримку?

Але то Європа, задекларована владою в якості напряму руху України. А якщо повернутися на 180 градусів і поглянути на Росію? О, там усе в порядку! Хай звинувачують міністрів і губернаторів у плагіаті, це їм нічим не загрожує, чхали вони на критику, якщо, звісно, це не критика з боку Путіна. То що ж виходить? Говоримо про Україну як Європу, тишком-нишком будуємо (точніше, продовжуємо будувати) таку собі Малоросію у затінку Кремля?