Українське суспільство знову розколюють на дві частини

Уже у самій появі та поширенні терміну «порохобот», як на мене, дуже відчутний російський слід.

По-перше, призначений він був для дискредитації президента Порошенка та його прихильників уже в перші роки російської агресії та був націлений на підрив українського тилу і політичної спроможності чинної тоді влади.

По-друге (і це головне) логіка вживання та семантика терміну вказує на несамостійність осіб, які виступають на боці Петра Порошенка: мовляв, звідкіля індивідові взяти власну думку та власну політичну позицію? Цього просто не може бути, пересічні індивіди – то чиїсь «холопи», «смерди», одне слово, залежні, несамостійні люди, у сучасних термінах – «боти», які сліпо та бездумно виконують завдання «згори», від свого господаря, а за це отримують певні преференції.

По-третє, логіка використання цього терміну не передбачала, що з одного питання індивід міг підтримувати Порошенка, а з іншого – критикувати; якщо вже «порохобот», то це назавжди. І в соціальних мережах постійно дивувалися, як це ті чи інші журналісти та політичні аналітики можуть дозволяти собі критикувати дії Порошенка, як це «Порох» мириться з такими вчинками «порохоботів»!

Де-факто так почали називати всіх критиків нової влади, попри те, що як президентські, так і парламентські вибори засвідчили існування мільйонів громадян, які критично ставилися водночас і до Порошенка, і до Зеленського. Проте багато ким із Зе-команди на різних рівнях і прихильників влади ці люди, дистанційовані від обох головних гравців на політичній арені України, все одно оцінювалися як «порохоботи».

Що ж, це (і дуже широке!) вживання зазначеного терміну засвідчує тяжку інтоксикацію російсько-імперською отрутою українського соціуму, його неоколоніальний характер. А на додачу – ще й використання спецслужбами РФ певних груп українців для розколу суспільства, для унеможливлення його консолідації.

Зрозуміла річ – воно справді розколювало націю, зневажливо позначаючи одну з найбільш патріотичних суспільних груп. Але тривало це ненадовго.

Один із головних речників чинної влади заявив, що, мовляв, «пакт про ненапад» між владою та партією Порошенка протримався лише. 23 дні, після чого «порохоботи» почали «качати теми» нібито розмінованого Чонгара, небажання нинішньої влади вступати до НАТО та спеціальної «здавання» Маріуполя.

«Ці хлопці займаються чорною пропагандою, яка за методами та утриманням часто перевищує чорноротість Соловйова та Скабеєвої. Вони розповідають нам, що проголосили мораторій на те, щоб ніхто не сварився, але це як Хезболла – у них політична партія навіть у парламенті сидить, а військове крило займається злочинами аж до торгівлі наркотиками», – сказав днями пан А. в Інтернет-ефірі у розмові з російським опозиціонером.

Бо панові А. не спадає на думку, що критики чинної влади можуть мати власні позиції, ба більше, серед них чимало тих, хто не підтримував і не підтримує Порошенка. Проте… навіть до торгівлі наркотиками дійшло – мовляв, від цих осіб можна чекати чого завгодно, вони гірші за кремлівських пропагандистів (читай – працюють на Кремль краще за скабеєєвих і соловйових)!

Так, можливо, дискусія про помилки (часом – дуже грубі) влади під час війни зараз не на часі. Тим більше, коли вона ведеться у неприпустимо брутальній формі. З іншого боку, Україна – не Росія, де влада апріорі «свята» та «безгрішна», а різного роду спроби її критики в соціальних мережах караються великими штрафами та тюремним ув’язненням. Критиків же (тих, хто робить це щиро, а таких чимало) зрозуміти можна: людям болить…

А що стосується Чонгару, то, як на мене, критика на адресу чинної влади вкрай непрофесійна. Нагадаю, йдеться про мости через Сиваш з півострова Чонгар (Херсонська область) до окупованого росіянами у 2014 році Кримського півострова. Загалом там чотири мости – залізничний, два нових автомобільних і закинутий старий автомобільний. Уночі з 23 на 24 лютого2022 року вони були з ходу захоплені агресорами та відкрили військам РФ шлях на Херсон і Мелітополь. І питання не в тому, були вони заміновані чи розміновані, а в тому, що ці мости взагалі мали перестати існувати ще у 2014 році. Лише тоді б загроза їхнього використання росіянами була б унеможливлена. А так… Скільки торочилося, що, мовляв, Росія буде пробивати сухопутний коридор до Криму, але і попередня владна команди, і нинішня не зменшили цю загрозу шляхом ліквідації не потрібних Україні мостів! Що ж стосується Перекопу, там усе мало бути заміноване на кілометр (щонайменше) вглиб. І залишений вузький прохід до Криму, який можна перекрити мінами впродовж 10 хвилин з використанням спеціальної техніки. До речі, це пропонував Віктор Суворов іще наприкінці 2014 року, так само діючи і щодо «ЛДНР» – обгородити мінними полями та колючим дротом, поставити потужні украплення – і за пару десятиліть ці регіони самі почнуть просити про повернення до складу України на українських умовах…

Але повернімося до наших «порохоботів». Як на мене, вони наразі у висловлюваннях речників влади – це хтось на кшталт «троцькістів» у міфології Сталіна-Єжова. На щастя, без відповідних каральних процедур. Але це справді ефектну й ефективне маркування – для тоталітарно-російської парадигми, яка на підсвідомому рівні продовжує існувати в Україні. При цьому завдаючи реальну шкоду. Не лише на внутрішньому «фронті», а й на зовнішньому векторі. Бо ж такі речі впливають (не надто сильно, мабуть, але безсумнівно впливають) на позицію деяких західних партнерів України. Бо ж чи не ризиковано давати важку зброю українцям, коли там не вщухають спроби полювання на «ворогів народу»?

Критика влади – це справа звична для західних демократій, а от зарахування всіх критиків до числа «холопів» опозиційного лідера, ігнорування права громадян на самостійну позицію – це вже неприпустимо, чи не так? Я вже не кажу про те, що російські ментальні матриці (не лише окреслена вище) взагалі заважають порозумінню зі світом.