Відновлення України: чи зможемо використати цей історичний шанс?

Навколо теми відновлення України точаться дискусії як в експертних колах, так і серед бюрократів. Бюрократія працює дуже повільно, створює робочі групи, дискутує та пише «плани відновлення». Втім, поки що загальної концепції відновлення я не побачив, хоча літо вже підходить до свого екватору, а там і осінь 2022, коли будівельні роботи вже не так зручно буде проводити, та і люди, в яких пошкоджено житло, ризикують замерзнути. Тож з відбудовою слід поквапитись.

Загальні принципи

Фінансова частина механізму відбудови повинна бути: (1) Справедливою, (2) Прозорою для більшості стейк-холдерів, (3) Гнучкою, (4) Інтегрованою в систему міжнародних фінансів та інститутів ЄС, США, Канади, Японії і, звісно, Великої Британії. Без цих чотирьох пунктів про ефективну відбудову годі й говорити.

Справедливість

Давайте подумаємо про справедливість. Наприклад, чи справедливо буде списати 100% кредиту у власника пошкодженої квартири площею 139 кв. метрів, в якій проживало 2 особи, а власника квартири площею 141 кв. метр, де проживала багатодітна родина з 8 осіб, попросити почекати? Чи справедливо буде український банк (в т.ч. державний), який багато років кредитував іпотечне житло, попросити тут і зараз списати весь кредит з відсотками, і пообіцяти йому заплатити потім, при нагоді, як закінчиться війна, або навіть трохи пізніше.

Тож відповіді зрозумілі, але виникає питання: кому і чиї кошти ми економимо? І загальне велике питання: хто буде донором коштів і за якою схемою. Якщо мова йде про бюджет, то чи не завелика межа в 140 квадратів для квартири? Але якщо мова йде про виплати за рахунок заморожених російських активів, то виникає питання: чиї кошти ми економимо? Резерви Центрального банку РФ? Чи гроші російських олігархів, заарештовані у США?

Отже, потрібно закріпити загальний принцип відбудови, що: кожний громадянин, кожна компанія або банк, або орган місцевої влади, або державна установа, які втратили майно та понесли збитки, мають право на компенсацію 100% матеріальних збитків, на матеріальну компенсацію за смерть близької людини, а також на компенсацію за втрачене здоров’я. Це є фундаментальний базис справедливого відшкодування. Не має значення: чи була в вас хрущівка на 25 квадратів в Маріуполі, чи 150 квартир в місті Буча, чи у забудовника був іпотечний портфель на 1500 квартир, – проте все, що знищено, повинно бути відшкодовано. Бажано такий принцип закріпити в законі і більше біля нього не розводити дискусії, і не провокувати у постраждалих негативні настрої. Різниця між бідними та багатими може бути лише у термінах відшкодування.

Прозорість

Гігантською помилкою буде проводити масштабне відновлення України безпосередньо з Державного бюджету. Наш держбюджет – це і ЗСУ, і освіта, і медицина, і багато чого ще. Потрібно виходити з того, що російськи кошти, заморожені в ЄС, можуть бути спрямовані на відновлення України і до завершення довгострокових судових процесів у Гаазі, а для цього використання таких коштів має бути дуже прозорим. Крім того, бажано відділити оперативні державні фінанси від капітальних вкладень та відшкодувань. Тому сама собою напрошується ідея – створити окрему установу, яка буде опікуватись саме відновленням. Це не повинен бути банк, оскільки є дуже поганий приклад Зовнішекономбанку РФ, який по суті є не банком, а корпорацією з розвитку, яка не виконує банківські нормативи і показала свою неефективність. Банк розвитку Україні на зразок ЄІБ або ЄБРР нам потрібний, але ж відновлення в кредит – це не дуже гарна ідея, особливо через майбутнє зростання ставок в США, Великої Британії та ЄС. Я б сказав, що окрема установа, яка буде управляти відновленням, за своїм механізмом найбільше має бути схожою на фонд прямих інвестицій. Її основне завдання – це облік та контроль, а також управління процесами відновлення.

Гнучкість

Головна проблема зараз – це невизначеність. Так, ми знаємо, що десь у Сенаті США завис законопроект H.R. 6930, знаємо, що місяць тому в США уже було заморожено російських активів на 132 млрд доларів США, а зараз вже більше. Ми знаємо, що 40-50 млрд доларів із заморожених активів може піти на відновлення України в формі ліквідних коштів, але в Сенаті вимагають додаткових ланок контролю з боку США за цими коштами. Ми знаємо, що багато коштів РФ заморожені в Великій Британії, Німеччині та Італії, але вони навіть ще не почали процес прийняття законопроекту, аналогічного H.R. 6930, а може і взагалі не приймуть, і тоді нам потрібно буде спиратись на рішення суду в Гаазі. На момент написання статті до спецфонду з відновлення України могли бути спрямовані тільки кошти держбюджету і те майно, що націоналізовано Україною у росіян.

Втім, якщо появиться прозора установа і прозорі плани відновлення, уряду буде легше вести діалог з донорами, які заморозили російські кошти. Умовно кажучи, зрив планів по відновленню Бучі може призвести до того, що МЗС викличе посла якоїсь дружньої країни і вкаже йому на конкретні сім’ї, які не отримали житло, тепло та воду через зволікання із розглядом чергового законопроекту про передачу заморожених коштів РФ Україні. І процес буде пожвавлюватись не лобізмом, а прозорістю самої установи та процесів в ній. А там, за кордоном, будуть розуміти, що відібрані у РФ кошти не просто спрямовуються кудись там до державного бюджету, а надходять безпосередньо до спецфонду, який їх миттєво спрямовує на фінансування відбудови.

Другий момент гнучкості – це нерівність постраждалих. Всім і всі 100% компенсацій відразу не виплатити. Якщо встановити черги і займатись адресним відновленням – це буде корумпований СРСР, чого нам не потрібно. Отже потрібна гнучкість роботи установи по відношенню до постраждалих з урахуванням графіку надходження фінансування, в т.ч. ззовні. А для цього Фонд з відновлення може випускати облігації різних серій. Законодавець для Фонду повинен чітко виписати черговість сплати (погашення) по серіям облігацій. При цьому, погашення буде відбуватись по мірі надходження фінансування, не чекаючи завершення війни.

Щоб чітко уявити, як це може діяти на практиці, розглянемо приклад з іпотекою. Наприклад, є власник квартири у Чернігові в будинку, який не підлягає відновленню.

Власник винен банку (разом з відсотками) 1 млн грн, а аналог його квартири на ринку коштує 2,5 млн грн. При цьому, він окрім квартири втратив майна на 0,3 млн грн.

Фонд з відновлення видає такому власнику облігації серії А за втрачене майно на 0,3 млн грн, які мають бути погашені Фондом впродовж 3 місяців.

Також Фонд дає власнику квартири можливість вибрати один з варіантів:

А) отримати на 1,5 млн грн облігації серії В, які можуть бути погашені грошима (наприклад) через 1-2-3 роки з моменту видачі, але вартість яких індексується у прив’язці до поточної вартості 1 кв. метру нерухомості (подібний ринковий підхід практикувався в банку Аркада та в Київміськбуді)

АБО

Б) отримати на 1,5 млн грн облігації серії С, які будуть погашені грошима через рік.

При цьому, банк, якому власник квартири винен кошти, отримує на 1 млн грн облігації серії D, які будуть погашені через 5 (10) років з дохідністю на рівні середньої ставки по банківським депозитам. При цьому банку надається право взяти замість цих облігацій облігації серії В, де закладена індексація вартості 1 квадратного метру житла, якщо власник зруйнованого житла обрав серію С.

Я навів чисто умовний приклад, як використовуючи різні серії облігацій можна регулювати розмір, черговість та характер виплат. Велика кількість серій забезпечить гарну можливість для виплат компенсацій, встановлення правил та черговості, врегулювання швидкості виплат в залежності від надходження коштів. Додатковими перевагами використання облігацій різних серій є: (1) фіксація зобов’язань перед громадянами та бізнесом в зручній для них формі; (2) зручність отримання компенсацій по мірі наповнення Фонду; І нарешті (3) ті учасники процесів, які не хочуть очікувати погашення облігацій, зможуть їх продати на вторинному ринку, який, я впевнений, буде дуже швидко сформований.

Наявність окремого спецфонду з вбудованим облігаційним механізмом буде зручна і державі, саме через гнучкість в механізмі управління. Наприклад, є плани з відновлення мережі лікарень у Харкові. В цьому випадку Фонд випускає облігації серії F на заплановану суму і передає їх у власність міськради Харкова з погашенням у 2023 році. Серія F передбачає, що у разі нестачі коштів зовнішніх донорів у Фонді витрати Фонду фінансуватимуться з державного бюджету, оскільки лікарні є соціальною інфраструктурою.

Або, наприклад держава може прийняти рішення (незалежно від результатів роботи з донорами) профінансувати відновлення житла найбіднішим верствам населення з розрахунку 20 квадратів на особу, а для однокімнатної квартири – не більше 35 квадратів, якщо така особа за 2020-2021 рр. отримувала не більше 50000 грн на рік (цифрі умовні). Такі особи повинні надати до Фонду підтверджуючі документи, а взамін отримають облігації серії Е, які будуть погашені через місяць, незалежно від наявності донорських грошей.

На базі облігацій Фонду можна будувати і більш складні схеми. Наприклад, Міноборони хоче розбудувати (відновити) мережу захищених аеродромів для запуску безпілотників та іншої малогабаритної авіації (чи патронний завод). Фонд бере в роботу відповідний проект, випускає облігації, але робить це під гарантії іноземного уряду та (або) постачальника безпілотників (устаткування для патронного заводу) і передає цільові кошти Міністерству оборони. У підсумку облігації погашаються після надходження коштів, які було отримано від продажу замороженого російського майна.

Заповіт Маршалла та складнощі

Безумовно, робота Фонду з відновлення стикнеться із складнощами. Поки що крім дефіцитного бюджету України дуже мало джерел його фінансування. Тут можна розгорнути дискусію на кшталт того, «що перше: курка або яйце?», але я вважаю, що вона недоцільна. Виникнення, а точніше визнання зобов’язань перед громадянами та бізнесом з боку Держави Україна автоматично створює тиск на утримувачів закордонних російських активів. Тому Держава Україна має бути зацікавлена в тому, щоб максимально повно порахувати суми компенсацій всім постраждалим від російської агресії. При цьому, є моделі, які дозволяють прискорити роботу з «іноземними партнерами», хоча такі механізми не безкоштовні.

Наприклад, мова йде про відбудову лікарень за 50% коштів держбюджету і 50% коштів донорів. Автоматично постає питання: де краще брати устаткування для лікарні? Старі апарати діагностики 1967 року виробництва не можна, та й не доцільно відновлювати. І тут нам з вами на допомогу приходить спадщина Джорджа Маршалла. Так, саме того Маршалла, який розробив план відновлення для Німеччини у 1948 році. У спадок від плану Маршалла світу дісталась розгалужена мережа EXIM-банків та EXIM-гарантійних і страхових компаній. І от тут представники МОЗ та місцевої громади повинні вивчити ринок медичного устаткування. Наприклад, за співвідношенням ціна/якість вони обрали італійське устаткування.

А далі буде відбуватись приблизно наступне:

• Фонд з відновлення звертається до виробника устаткування в Італії і повідомляє про своє бажання зробити закупівлю;
• Виробник обладнання звертається до установи, яка відповідає за стимулювання експорту Італії – Servizi Assicurativi del Commercio Estero (SACE) – та просить її про підтримку;
• Далі ситуація може змінюватись в залежності від домовленостей. За стандартною процедурою один з Італійських банків надає через свого банка-агента в Україні кредит покупцю устаткування під гарантію SACE. А вже на цей кредит купується устаткування і от тут виникають певні моменти, які варто деталізувати.

Перше. Правила SACE (або іншої європейської установи) можуть передбачати можливість фінансування не тільки купівлі устаткування, а й реалізації всього проекту, якщо італійські підрядники будуть виконувати 50-75% кошторису. Тобто якщо, наприклад, устаткування для лікарні коштує 100 млн, а будівля 75 млн, то можна розраховувати на майже 100% фінансування витрат на відновлення лікарні за рахунок SACE.

Друге. Не менш цікавим є й питання вартості фінансування за «італійським проектом». Якщо SACE приносять проект, в якому передбачено побудову лікарні в місці, де ще є ризик повернення бойових дій, то тут вартість їх гарантії непомірно зросте, так само як і у комерсантів, і в підсумку ми отримаємо дороге фінансування, яке б я не радив брати (10-15% у євро). Втім, якщо в ситуацію втрутиться уряд України і підпише міжурядову угоду з урядом Італії, щоб у межах вартості російських активів, заарештованих урядом Італії на території Італії (1,5 млрд євро), уряд поступово видавав гарантії на операції SACE, то ставка впаде до 1-2% (приводжу з запасом через анонсоване підвищення ставки ЄЦБ).

Третє. Але і банк-агент в Україні, і SACE, і Уряд Італії (країну я привів як умовний приклад) і навіть Фонд з відновлення будуть вдячні автору проекту, якщо він прояснить, де цей по суті кредитний проект можна буде застрахувати на час повернення заборгованості. І це серйозне питання, оскільки українські банки зі ставкою в 30-50% річних за кредитом не дуже переймаються аналізом якості страхування, оскільки висока ефективна ставка по портфелю покриває можливі збитки. Проте у ситуації, коли фінансування видається під 1-2%, якість страхування набуває неабиякого значення. Нажаль, за інформацією моїх колег, зараз страховий тариф на вантажні перевезення в зоні бойових дій у Чорному морі за один прохід становить 5%. Приблизно такий тариф може бути і по проектам з відновлення на територіях, де літають ракети або йдуть інтенсивні бойові дії. Така вартість страхування просто вбиває ефективність дешевого фінансування. Але є можливість це питання вирішити технічно. З цього приводу зацікавленим особам я радив би звернутись до Асоціації Страховий бізнес.

Неминуче

Ситуація навколо відновлення складна. Я провів багато бесід з представниками іноземних банків, які працюють в Україні, з міжнародними організаціями, і навіть з представниками місцевої влади постраждалих міст. Я дуже вдячний їм за приділений час, як і моїм колегам по УТФА. Я перебрав різні схеми організації відновлення, але всі вони не дуже відповідають ситуації з невизначеністю зі строками надходження зовнішнього фінансування.

Саме можливість прикрутити до Фонду з відновлення облігації десятків різних серій з різними умовами погашення, термінами, валютою, можливою індексацією вартості і т.д. дає гнучкість в термінах фінансування та зручність для постраждалих громадян та бізнесу. І головне: фіксуючи зобов’язання держави, ми фактично даємо сигнал західним партнерам, що їх кошти тут очікує не Уряд, а прості громадяни та бізнес. Ну а час такого відшкодування вже буде залежати від тих донорів, які заарештували російські активи на своїй території. Для когось відновлення України може стати бізнесом, для когось – розширенням зони впливу, для когось – спокутою, а для когось – справою честі. Україна має бути рада будь-яким донорам, забезпечивши справедливість, прозорість і гнучкість в системі відшкодування.