Угода між Україною та ЄС: компромісу є межа

Українське керівництво намагається показати своє демократичне обличчя. Усе це може бути наслідком зауважень, які останнім часом висловлювали західні уряди на адресу президента Віктора Януковича. Українська влада зараз кидає кращі кадри на завершення переговорів про зону вільної торгівлі. Нинішній рік може стати ключовим для майбутнього відносин України і ЄС, для майбутнього всієї Європи.

Ось найсвіжіша хронологія того, що сталося в Україні за останній тиждень. Головному опозиціонеру країни Юлії Тимошенко дозволено відбути з візитом до Брюсселя. Досі вона була позбавлена такого права через порушені кримінальні справи. Генеральна прокуратура відкрила кримінальну справу проти колишнього президента України Леоніда Кучми. Так Київ демонструє, що в країні притягають до відповідальності не лише опозиціонерів. Зрештою українська влада пішла назустріч Європейському Союзу і не стала запрошувати президента Білорусі Александра Лукашенка на конференцію, присвячену 25 річниці Чорнобильської катастрофи.

Проте президент Віктор Янукович і його оточення зробили і немало символічних помилок, аби одразу повернути довіру своїх закордонних партнерів. Тому нічого дивного не буде, якщо в ЄС зараз не повірять в одужання української влади від авторитарного синдрому.

Із чим же пов’язане таке прагнення української влади повернути увагу ЄС? Можна припустити, що тут грають роль лише меркантильні цілі. Одні кажуть, що Віктор Янукович, маючи дещо провінційний менталітет, отримує велике задоволення від перебування в компанії світових лідерів. Існує думка, що бути проєвропейським політиком стає модним в Україні.

Проте є версія, що президент Янукович нарешті зрозумів, що лише з ЄС Київ може розвивати рівноправне партнерство, водночас Україна не може розраховувати на таку ж рівноправність з Росією. Подейкують, що саме розчарування на російському напрямку змушує президента Віктор Януковича кидати кращі дипломатичні і політичні кадри України на те, аби якомога швидше завершити переговори про створення між Україною та ЄС глибокої та всеохопної зони вільної торгівлі. Саме тому, віце-прем’єр-міністр Андрій Клюєв, який відповідальний за ведення переговорів із цього питання, уже вдруге за останній місяць у п’ятницю, 25 березня відвідав Брюссель, де, зокрема, зустрівся з євро комісаром Штефаном Фюле.

Головне питання, яке обговорювалося - це розв’язання труднощів, які виникли на шляху укладення угоди по ЗВТ. Президент Янукович розраховує на те, що цей документ буде підписаний уже в цьому році. Але позиції переговірників зі сторони ЄС настільки безкомпромісні, що існують реальні побоювання, що велика ідея зближення України і ЄС з тріском провалиться.

У цей час російські дипломати задоволено потирають руки, коментуючи хід переговорів між Києвом та Брюсселем. «У вас все одно нічого не вийде. Ви врешті-решт повернетеся до питання Митного Союзу з Росією, Казахстаном і Білоруссю», - це улюблена теза російської дипломатії. «Тільки зараз Україна могла б вести переговори з Митний Союзом на рівних, а через рік вона приєднуватиметься на невигідних умовах», - переконують російські дипломати. Із аналогічним мессиджем недавно побував у Києві віце-прем’єр-міністр Росії Ігор Шувалов. А прем’єр-міністр Росії Владімір Путін уже навіть пригрозив, що Москва змушена буде реагувати на створення ЗВТ між Україною та ЄС. Активізація переговорів між Україною та ЄС показала реальне обличчя Росії. Досі Москва заявляла, що виступає лише проти інтеграції України до НАТО, але проти вступу до ЄС нічого не має. Поточна ситуація показує, що Росія лукавила і не збирається випускати Україну з-під свого впливу, намагаючись завернути Україну з демократичного шляху.

Саме тому у відносинах України і ЄС наступає вирішальний момент. Можна скільки завгодно скептично ставитися до української влади, проте варто розуміти, що від укладення Угоди про асоціацію залежить майбутнє не конкретно Віктора Януковича чи його оточення, а Європи в цілому – або на східних рубежах Європи буде багатомільйонна розвинута демократія, або ж непередбачуваний регіон, який перебуватиме під тотальним контролем Кремля.

Попри те, що переговори між Україною та ЄС по ЗВТ відбуваються в режимі секретності, основні протиріччя сторін добре відомі: вони стосуються транспортної сфери, експорту зерна з України, використання географічних назв як торговельних брендів (головна проблема з «коньяком» і «шампанським»). Хто повинен опинитися крайнім і піти на поступки? Можливо, обидві сторони?

Можу сказати одне: Україна і ЄС повинні день і ніч провести в переговорах про зону вільної торгівлі. Наразі йдеться не про те, скільки українського зерна потрапить на ринок ЄС. І не про те, чи вироблятиме Україна алкоголь під назвою коньяк. Йдеться про значно більші питання, історичні. Торгуючись за пару мільйонів євро, можна втратити країну із 46 мільйонами жителів. Саме тому громадянське суспільство України і ЄС повинні сьогодні спонукати свої уряди до більш відповідального підходу. Україна готова йти на поступки, але всім поступкам є межа. Здавати національні інтереси тільки задля того, аби підписати Угоду, українська делегація не буде.