Від імітації до ізоляції

Зовсім недавно побував у Берліні. Зустрівся з тамтешніми дипломатами, політиками, журналістами. Запам’яталась найбільше дискусія, присвячена російській демократії (чи точніше – її відсутності) – а якщо конкретніше, ув’язненню Михайла Ходорковського.

Журналістів на захід прийшло не особливо багато. Хоч головними учасниками були доволі представницькі персони – міністр юстиції Німеччини Сабіне Лойтхойзер-Шнарренберг і адвокат в’язня Карина Москаленко. Складалося враження, що німецьке суспільство мало цікавить питання демократії в інших країнах. Ну, немає її в Росії, то й що – від того нікому ні холодно ні жарко. Щонайменше в Німеччині, в якій і без того проблем вистачає.

Про Україну під час дискусії не йшлося. Однак українське питання саме по собі витало в повітрі. Особливо для тих, хто прибув на цю дискусію з Києва. Адже далеко не буденне питання – чи опиниться Україна в тій же обоймі, що й Росія… А може, вже опинилася… Обоймі нецікавих країн, доля яких буде байдужою для інших європейців. Все, що треба від Росії – енергоносії. А від України – транспортування енергоносіїв. І більшість співрозмовників у Берліні зізнавалися, західні європейці стають дедалі більш зацикленими на собі. Їх цікавить те, що відбувається біля їхніх дверей, а не біля чужих. Тому тепло в квартирі – це цікаво, а демократія в Росії – не зовсім.

Саме тому німецькі мас-медіа не особливо звертають увагу на антидемократичні процеси в Україні. Якщо їх набереться з десяток за останні півроку, то це в кращому випадку – і то із ініціативи окремих журналістів, які давно пильнують за українськими справами і коли що готові відстояти свою публікацію в розмові з редактором.

Політики нібито і не відмахуються від критики української дійсності. Тільки це більше схоже на половинчасту критику. «Все, що нині відбувається в Росії можна назвати словом імітація. Імітація демократії, імітація свободи слова, імітація виборів», - наголосила адвокат Ходорковського Карина Москаленко під час дискусії. «Але імітація стосується не лише Росії. Але й Заходу, який замається імітацією критики Росії», - додав один із німецьких політологів.

Одразу ж промайнула думка про Україну, яка впевненими кроками теж рухається до такої ж всеохопної імітації. Україна імітує демократію, свободу судів, свободу слова… Захід відповідає взаємністю, імітуючи критику.

Американські політики і дипломати вже неодноразово визнавали, що в Україні є суттєві проблеми з демократичними стандартами – передовсім зі свободою слова. Проте на констатації все й спиняється.

Депутати Європарламенту підготували шість проектів резолюції щодо ситуації в Україні. Однак зрештою схвалення остаточного документа було перенесено на листопад. Мовляв, варто це зробити після місцевих виборів. Так наче чесні вибори – щодо чого вже є достатньо підстав сумніватися – зможуть виправдати ті прорахунки влади, які вже мають місце.

До критики на переговорному рівні долучається також і НАТО. У Плані дій Україна-НАТО суттєва частина відведена демократичним цінностям в країні. Представники Альянсу визнають, що ставлять відповідні питання українській стороні. «У нас немає табу на переговорах із Україною», - наголосив у бесіді зі мною один із представників штаб-квартири НАТО. Проте публічно про це в Альянсі говорять далеко не всі. Чим не імітація…

Чи працюватиме ця імітація в випадку з Україною так само, як працює з Росією? Маю підозри, що ні. Імітація критики України матиме свої межі. І те, що на неофіційному рівні західні дипломати і політики більш розкуті в своїй критиці, свідчить, що на гальма питання української демократії спущене не буде. Росію рятує газ і нафту. Україну рятує хвалена стабільність.

Але проблема полягає в тому, що західні країни можуть витягнути демократичну карту на переговорах із Україною тоді, коли Київ ставитиме питання важливі для себе, але некомфортні для Заходу. Із ходу можна згадати про перспективу членства в ЄС чи безвізовий режим для громадян.

«У мене є великі побоювання, що з часом може скластися ситуація, коли українській делегації на переговорах доведеться відмиватися від звинувачень у недемократичності. Лише незначна частина переговорів буде присвячуватися вирішенню питань, які цікавитимуть Україну. Все буде, як у часи Кучми», - поскаржився мені один український дипломат.

Навряд чи варто нагадувати, що було з Кучмою. Події досить недавні. Офіційно йому ізоляції ніхто не оголошував. Але керівники західних країн всіляко давали зрозуміти небажаність Леоніда Даниловича на своїх заходах. Одним із найяскравіших проявів неімітаційної критики була французька розсадка під час саміту НАТО у Празі 2002 року, коли поруч із українським лідером відмовилися сидіти британський прем’єр і американський президент. Перше рукостискання Леоніда Кучми і Джорджа Буша відбулося лише після того, як Україна відправила свої війська спершу до Кувейту, а потім до Іраку. Вдалося відкупитися. Хоч і тимчасово. Фальсифіковані вибори 2004 року не визнали ні в ЄС, ні в США.

Отож, питання, коли імітація критики перетвориться на ізоляцію, не зовсім позбавлене смислу. І якщо до Президента справді доходить інформація з різних джерел, то він має усвідомлювати серйозність ситуації. Один із доказів – посли країн Великої сімки хочуть обговорити з Віктором Януковичем недемократичні тренди в країні (щоправда, глава держави не виявляє особливого бажання до такої зустрічі). Саме тому було би краще перейти від простої констатації проблем до реальних рішень. Нові президентські повноваження це цілком дозволяють. І якщо зі сваволею власників ЗМІ Президенту, може, й справді складно впоратися, то є питання цілком йому підвладні. Для початку можна було б, м’яко кажучи, дати оцінку діям людини, яка відповідальна за затримання в аеропорту німецького експерта, за перевірки неурядових організацій, бесіди з керівниками вузів…

Незручні питання Президенту можуть поставити якщо не під час саміту НАТО, куди Віктор Янукович може не поїхати, то під час саміту Україна-ЄС. Деякі дипломати, до слова, не зовсім упевнені, що під час цієї події буде презентовано План дій щодо безвізового режиму. Особливо, якщо в ЄС виникнуть запитання щодо демократичності місцевих виборів. Вони справді можуть стати останньою краплею, а відстань від імітації до ізоляції стане мінімально короткою.