Гра в «своїх» і «чужих»: хто кому «рука Москви» в Україні

Через 70 днів Україна буде обирати нового президента. Але, не чекаючи на офіційну реєстрацію свого патрона, команда Петра Порошенка зі своєю виборчою стратегією, схоже, визначилася. Між нинішнім президентом та українською державністю поставлено знак рівності. Мовляв, не буде Порошенка, не бути й Україні. А той, хто ставить це під сумнів, - «рука Москви». Хоча категоричність адептів цієї теорії вказує на копіювання саме ними російських політичних технологій. Ось де варто було б пошукати «агентів Кремля».

Порошенко і держава

Бажання оточення Порошенка поставити питання руба: або Петро Олексійович, або Володимир Володимирович, цілком зрозуміле. Технологію «Голосуй, або програєш», апробовану Борисом Єльциним 1996 року, в Україні 1999-го повторив Леонід Кучма. Тоді в якості політичного страхопуда виступив лідер комуністів Петро Симоненко. І це спрацювало. На ту саму технологію тепер розраховує й команда Порошенка, котра вирішила розвинути тему - голосуй, або втратиш державу.

Ніхто навіть не сперечається, що під час війни фігура верховного головнокомандувача, яким є президент України, має величезне значення. Але, кепкуючи з невійськового вигляду претендентів в президенти, технологи Порошенка забувають, що сам Петро Олексійович до приходу в крісло глави держави був суто цивільною особою. Нею ж він і залишився. Так, він набув нових знань у сфері оборони та безпеки. Так, він доклав великих зусиль до розвитку української армії. А хто сказав, що та ж Юлія Тимошенко не здатна продовжити розпочате теперішнім президентом? Чому треба сприймати можливий відхід Порошенка як крах усього та здачу України агресору?  

Усі спроби президентських політтехнологів переконати суспільство, що Порошенко - це держава, виглядають щонайменше нерозумними. Адже п'ять років тому українці змусили тікати з країни Віктора Януковича, який також вважав, що Україна - це він. Так, Петро Олексійович - це не Віктор Федорович. Так, нинішній президент розумніший, талановитіший та хитріший за Януковича. Але він робить ту саму помилку, що й попередник, вірячи в свою обраність. Незамінних людей немає. У тому числі й у президентському кабінеті. Тому що держава - самі українці, котрі вже неодноразово доводили це і під час Помаранчевої революції, і під час Революції гідності, і під час війни на Донбасі.

Полювання  на «агентів Кремля»

У чітко вибудованій політтехнологами конструкції сьогодні в Україні є Петро Порошенко - з одного боку, та «агенти Кремля» - з іншого. Причому в статус останніх заганяють опонентів - політиків, громадських діячів, журналістів та блогерів. Не згоден з Петром Олексійовичем чи критично до нього ставишся - та ти ж працюєш на Москву! Ти продався особисто Путіну! Сотні напівпорожніх акаунтів у соцмережах та близькі до адміністрації президента політологи готові втоптати в багно кожного, хто насмілиться взяти під сумнів геніальність Порошенка.

Нетерпимість до чужої думки та спроби обчорнити критиків нинішнього президента України створюють нездорову атмосферу в суспільстві. Якби ж то Служба безпеки України боролася зі справжніми агентами Кремля, які відверто агітують за Росію, літають на зустрічі з Путіним, працюють на Москву, створюють в Україні проросійські канали та намагаються посіяти чвари в православ'ї. Але де там, цих людей ніхто не чіпає. А ось, наприклад, журналістів, котрі публічно дозволяють собі висловити думку щодо діяльності Порошенка, у соцмережах цькують боти.

Полювання на «агентів Кремля», котре зараз веде президентська команда, рано чи пізно завершиться реваншем проросійських сил. І це справді страшно. Імітація боротьби матиме серйозні наслідки для України. Справжні вороги української держави чекають свого часу. Шкода, що цього поки не зрозуміла команда Петра Порошенка.

Гра в «своїх» і «чужих»

Свою неофіційну виборчу кампанію Петро Порошенко починав з бордів «Геть від Москви!». Ними ж, очевидно, він і закінчить вибори. Впродовж останнього півріччя Петро Олексійович говорив багато неприємного про Росію та Путіна. Так, Порошенку вдалося багато зробити для того, щоб відірвати Україну від впливу Кремля. Безвіз з європейськими країнами, початок створення єдиної православної помісної церкви, спроба конституційно закріпити європейську та євроатлантичну інтеграцію України, розрив «великого договору» між Україною і Росією тощо.

Порошенку справді є чим пишатися. Але чи достатньо цього для того, щоб Україна перетворилася на процвітаючу і сильну державу? Звичайно ж ні. Петру Олексійовичу, на жаль, за п'ять минулих років так і не вдалося консолідувати суспільство і фінансово-політичні групи. Ось це постійне ділення на «своїх» і «чужих», на «агентів Кремля» і патріотів не дозволило українській державі швидко розвиватися. Українці чекали від Порошенка більшого. Про це свідчить і нинішнє лідерство в президентських перегонах Юлії Тимошенко, і те, що 40 відсотків українців поки що не визначилися зі своїм вибором.

Так, зовнішній ворог спроможний згуртувати суспільство. Точніше - справжня боротьба з цим ворогом. А перетворення цього самого ворога на «страхопуда» дозволяє сумніватися в щирості цієї боротьби.