Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Про інтерв’ю двох «геїв» із ГРУ

    • Сергій Тихий

      Журналіст

    • Розсилка
    Про інтерв’ю двох «геїв» із ГРУ

    Війна триватиме скільки треба для перемоги. Це програвати треба швидко, щоб не шкода було, а вигравати можна й довго, скільки треба

    Тут дехто дозволяє собі посміюватися поблажливо з інтерв’ю «Петрова» і «Бошарова» цілком реальній, тобто без лапок, мадам Симонян. Мовляв, та хто ж їм повірить, новоявленій «гей-парочці» з російської СЗР! Але, шановні, Москва і не розраховувала, щоби ви їй повірили, їй такого не треба. Це вона так з вас знущається: мовляв, що ви мені, імпотенти, зробите, а от я – вам, що захочу, те і зроблю. Бо у мене є Бомба, і цим все сказане.

    Велика Бомба залишається важелем світової політики №1. Вся друга половина ХХ століття пройшла під знаком Бомби. ХХI століття потроху підходить до своєї чверті, а Вона, ядерна, всепроникна, гіперпотужна і безжальна, попри всі прогнози глобалізації, залишається при своїй ролі. Навряд чи й отці суперзброї, «вундерваффе» - всесвітньовідомі вчені – бачили наперед такий довготривалий ефект. Ні, вони майже одразу після загибелі Хіросіми і Нагасакі спохопилися, писали до урядів, протестували, але було уже запізно.

    Як тут не згадати про горезвісний Будапештський меморандум? Експерти кажуть, мовляв, в України не було шансів і можливостей – геополітичних, матеріальних, технологічних - зберегти за собою ядерну зброю. Мабуть, це так і є. Але ж і віддавати ядерну зброю, настільки потужний інструмент захисту своїх інтересів в впливу, не можна було так швидко і за цей ганебний папірець. У тому, мабуть, й проявилася тоді незрілість і брак досвіду новонародженої реальної української дипломатії. Торгуватись треба було, тягнути час, погоджуватись – і відступати, відступати – і висувати умови… Нам погрожували? Нічого, потерпіли б. От Північна Корея, подивіться, останній комуністичний концтабір у світі, але як майстерно відстоює Пхеньян власні інтереси, лякаючи сильних світу цього все тією ж Бомбою і Ракетою до неї.

    На жаль, справедливість і право так і не стали досі визначальними факторами в міжнародній політиці. Не те, що про тебе думають, а те, чого в тобі бояться – це і є базовий фактор у ставленні до тебе.

    «…На польский -

                  глядят,

                         как в афишу коза.

    На польский -

                 выпяливают глаза

    в тугой

           полицейской слоновости -

    откуда, мол,

                и что это за

    географические новости?»

    Це написані в 1929 році «Стихи о советском паспорте» Владіміра Маяковского. Для тих, хто не вчився в радянській школі, або забув, нагадаю – там про паспортний контроль в якомусь, здається, італійському порту. «Глазами доброго дядю выев, не переставая кланяться, берут как будто берут чаевые паспорт американца»… «Не повернув головы кочан, и чувств никаких не изведав, берут, не сморгнув, паспорта датчан и всяких прочих шведов». А незалежній Польщі на той момент було 11 років, і за те, щоб перестати бути «географической новостью», їй довелось ще платити – багато, трагічно і довго – бути розірваною двома фашистськими режимами у 1939-му, майже півстоліття жити у «таборі», нехай і не «концентраційному», але «соціалістичному».

    А в 1994 році, коли готувався і підписувався Будапештський меморандум, «географической новостью» була незалежна Україна. І ставлення до її інтересів було – відповідне. Нині уже нема сенсу ворушити те старе. Нині уже так питання треба ставити: чи може українець виймати «из широких штанин дубликатом бесценного груза» свій «синьошкірий» паспорт? Мені здається, що хоча такий момент ще й не настав, але ми далеко вже зайшли на шляху до нього. Чи вистачає уже нашої плати за це – двома Майданами, жертвами Небесної сотні, відтятим Кримом, зруйнованим Донбасом, десятками тисяч загиблих і покалічених, мільйонами знедолених? Ми переконані – цього вистачило, нас бачать, здається, намагаються враховувати наші інтереси. Втім, ворог так не думає. І значить, війна триватиме скільки треба для перемоги. І нема чого з цього приводу рюмсати! Це програвати війну треба швидко, щоб не так шкода було, а вигравати можна й довго, скільки треба.

    Отакі думки - від того інтерв’ю, даного двома московськими блазнями, 123-метровий шпиль собору в Солсбері їм відомо куди!

    Джерело: Укрінформ

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Богдан Яременко
    Богдан Яременко

    Голова правління «Майдан Закордонних Справ»

    Кирило Сазонов
    Кирило Сазонов

    Політичний оглядач

    Костянтин Машовець
    Костянтин Машовець

    Координатор групи «Информационное сопротивление»

    Денис Казанський
    Денис Казанський

    Журналіст

    Сергій Фурса
    Сергій Фурса

    Спеціаліст відділу продажів боргових цінних паперів Dragon Capital

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ