Як Петлюра зі Щорсом знову зустрілися у Києві

В Києві 21-го січня відкрили пам’ятний знак на честь Симона Петлюри – на розі вулиці його ж імені і бульвару Шевченка. Точна адреса - Петлюри 2/16, там колись дитяча поліклініка була, а по діагоналі, на бульварі, навпроти колишніх Залізничних кас попереднього продажу (в епоху інтернету вони виявилися нікому не потрібними) за синьо-жовтою, уже вицвілою від часу полотняною конструкцією – пам’ятник Миколі Щорсу, петлюриному смертному ворогу, командиру червоної дивізії, яка билася з військами Директорії.

Якщо комусь хочеться написати вірша про іронію долі, то от він вам – чудовий привід… Вони знову зустрілися! Тільки Петлюра там на бронзовій дошці, невеличкий такий, в натуральну людську величину, а Щорс – величезний, на коні, щоправда, з відпиляною ногою... Ну, за полотном цього не видно, але пилкою тут попрацювали вже не один рік тому, чергова україно-російська війна була тоді ще на самому початку.

«Антищорсівці» в такий неделікатний спосіб нагадували міській владі, що статуї більшовицького комдива, скільки би вона не була «твором образотворчого мистецтва», негоже прикрашати центр української столиці. Всі з тим нібито й погодились, але куди подіти Щорса з його конем так і не придумали. Та й версія ще знову спливла, ніби у 1919-му убили його свої, більшовики, пострілом в спину, боялися що перейде з хлопцями на бік Директорії. Ну, то вже нехай історики розбираються, як насправді було. А поки - закрили бронзового Щорса від революційного ока полотняною «коробкою», тимчасово, мовляв, а потім – знову забули.

А от сьогодні подумалося мені: нехай би там, у центрі Києва, за який вони билися, і залишалися обоє, навпроти один одного – головний отаман, в мундирі з тризубом в петлиці і Щорс на коні з відпиляною ногою - нехай нагадують людям, що хоча інтернет давно витіснив телеграф, а кіннота однозначно поступається танкам, не кажучи вже про ракети, але війна ця йде, не припиняється, що вона ледве не вічна. Скінчиться вона, звісно, нашою перемогою, тільки невідомо коли. А до тих пір життєво важливо про неї не забувати.