На Україну очікує друга хвиля мовної «зе-епідемії»

Перша хвиля антимовної «епідемії» була словесною і не вельми потужною. Це як у футбольному матчі, коли в перші хвилини команди, не знаючи сили суперника, приглядаються одне до одного. Або як на початковій фазі війни – пристрілюються. Після перших групових «танців» нової влади довкола свіжоухваленого мовного закону влітку 2019 року «слуги народу» дещо пригальмували. Але пауза тривала недовго. Далі почалися цілком конкретні законодавчі спроби втілити «філософію» пом’якшення мовного закону, зокрема, через внесення змін до закону «Про вищу освіту».

Ті спроби виявилися невдалими. Натомість виконавча влада взялася за втілення згаданої «філософії» в життя. Для цього міністр культури Володимир Бородянський пролобіював через уряд максимально беззубого Уповноваженого із захисту державної мови. Паралельно був запущений російськомовний канал із бюджетом 440 мільйонів гривень для тимчасово окупованих територій.

Дивна «філософія» – продовжувати русифікувати ці території в додаток до російських та «ордловських» телеканалів з метою реінтеграції цих територій. Чи справді реінтеграції в Україну? Чи нова влада бачить Україну іншою, без європейської практики безумовного дотримання норм Конституції і законів?

Друга хвиля мовної «зе-епідемії»

Друга хвиля згаданої епідемії розгортається буквально на наших очах. На відміну від першої, ця має всі ознаки цілеспрямованого і скоординованого наступу на українську мову. 27 травня 2020 року голова Верховної Ради Дмитро Разумков заявив, що «закон про мову треба змінювати». Мовні квоти на телебаченні і радіо він вважає проблемою й аргументує це таким чином: «Дуже багато людей у нас в країні розмовляють різними мовами, й інтереси всіх мають бути враховані».

Це не просто коментар чи репліка, а, я б сказав, програмне інтерв’ю Разумкова про найактуальніші питання діяльності парламенту. Те, що, зареєстрованих з цією «філософією» законопроєктів немає в порядку денному «на найближчі тижні», а також те, що керівник парламенту має «центристську позицію» з цього питання, означає лише одне: невдовзі «слуги народу» – від «Голобородька» до депутатів – займуться «язиком». Пам’ятаєте гасло мовних протестів 8-10 років тому, коли готувався одіозний і, на щастя, скасований нині закон «Про засади державної мовної політики»? «Займіться справою, а не язиком!»

Один із головних речників партії «Слуга народу», голова Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної політики Олександр Ткаченко повторив у загальних рисах сказане понад три місяці тому про те, що мовний закон заклав багато ризиків, тож треба знайти компромісний підхід, який би об’єднав країну. 28 травня цього року він заявив, що закон ухвалювався нашвидкуруч, тому «ми проведемо ґрунтовну дискусію після завершення карантину», бо такої дискусії ніколи не було, і тоді «є шанс повернутися до розгляду цього питання».

А напрям усім показав головний «слуга народу», на рейтингу чи, як кажуть у народі, горбі якого більшість в’їхала на нові посади в парламенті, уряді, Офісі президента. Хоча склалося враження, що Володимир Зеленський не був готовий до мовних питань на пресконференції 20 травня 2020 року, що дуже дивно.

Він сказав: «…мовне питання в Україні не стоїть… У нас багато різних меншин. Така країна. Стільки кордонів. Така історія. Ми повинні захищати права та можливості кожної меншини знати свою мову. Для багатьох вона не українська. Наприклад, коли ми говоримо про Берегове».

Але Зеленський висловив те, що у керівних депутатів від «Слуги народу» в голові, висловивши упевненість, що з квотами треба навести лад і що в Україні є якась несправедливість до неукраїнськомовних. Відповідаючи на настирливість і скарги журналіста телеканалу з орбіти ЗМІ, які приписують Вікторові Медведчуку, на те, що закон не дозволяє йому працювати російською мовою, президент заперечив – ви, мовляв, можете вести свої передачі російською на державному телеканалі «Дім». І зауважив, що «місцеві мешканці висловлюють подяку за запуск російськомовного телеканалу «Дім».

Таким чином Володимир Зеленський визнав, по-перше, що 440 мільйонів гривень з державного бюджету ідуть на телеканал російською мовою, а по-друге, що ідея керівників Офісу президента і колишнього міністра культури Володимира Бородянського створити ЗМІ для окупованих територій російською втілилася повністю в життя. Ті обіцянки, які давалися понад пів року тому про нібито двомовне ЗМІ, були не більше, як спробою прикрасити дійсність.

Національна рада з питань телебачення і радіомовлення

Після змін, які президент здійснив у Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення за останні кілька місяців, ілюзій щодо твердої позиції цього конституційного органу майже не залишилося. В березні він достроково звільнив половину її членів, а в травні призначив членом Нацради колишню керівницю пресслужби студії «Квартал 95» Тетяну Руденко.

Наступного дня після президентської пресконференції Нацрада вирішила розіслати листи телеорганізаціям з досить дивним запитанням, «чи зможе ТРО виконувати вимоги після набрання чинності Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Щоб знайти цей документ на офіційному сайті, треба було піти за посиланням, після чого він відкрився у «вордівському» форматі без жодних реквізитів. Лише через 4 дні, 25 травня 2020 року, з’явився цей лист на бланку Нацради за підписом обраної в квітні голови Нацради Ольги Герасим'юк.

Це дуже насторожило, а тоді обурило громадськість. Виявилося також, що вже з квітня Нацрада ослабила контроль за виконанням вимог закону українськими мовниками, і тепер замість 28 загальнонаціональних ефірних телеканалів регулятор здійснює моніторинг тільки 6 на предмет виконання мовних квот. Про це заявив колишній член Нацради Сергій Костинський.

Після дописів у мережі Нацрада вирішила відредагувати цю інформацію, а сам лист зі сторінки зник. Відредаговано також «вордівський» формат – замість «чи зможе ТРО виконувати вимоги…» тепер це викладено так: «як ваша ТРО готується виконувати вимоги…»

Тепер вже обурилася Нацрада. Зокрема, її член (а вони всі за посадами прирівняні до міністрів) Валентин Коваль у коментарі під моїм дописом не знайшов нічого іншого, як написати таке (подаю в «оригіналі»): «Одні кажуть, ми – те, що ми їмо. Інши кажуть, ми – те, що ми віддаємо. Правда і перше, і друге. Пане Тарасе, ви споживаєте їжу другої свіжості, пробачте. І віддаєте своїм дописувачам відповідної якості перетравлену інформацію. Виглядаєте дорослим і серйозним, а пишете титушню».

А ось і те засідання Нацради, про яке згадував Сергій Костинський. Ольга Герасим’юк озвучила 6 телеканалів, моніторинг яких був проведений, вдавшись при цьому до абсолютно правильної риторики: «…ми хочемо запевнити, що карантин не дав нікому жодної можливості чи права порушувати мовне законодавство». Одне зауваження: щоб знати не на словах, а на фактах, хто порушує чи не порушує мовне законодавство, треба моніторити насамперед усі загальнонаціональні канали, обсяг мовлення яких повинен обов’язково досягати 75% від 7.00 до 22.00 (стаття 10 закону «Про телебачення і радіомовлення»). А ще ж сотні й сотні регіональних ЗМІ.

Міністерство культури та інформаційної політики

А тим часом це міністерство, яке «забезпечує формування та реалізує державну політику» у мовній сфері, випустило інформаційні матеріали та рекомендації з протидії коронавірусу «13-ма мовами національних меншин для різних груп населення, які мешкають на території України». При цьому з великим запізненням і після нагадування міністерство розмістило повідомлення про початок добору кандидатури на посаду Уповноваженого із захисту державної мови.

Нагадаю, що Уповноваженого із захисту державної мови звільнили 6 травня 2020 року. При призначенні Тетяни Монахової попередній уряд запізнився на понад місяць. Відповідно до закону, Уповноважений мав почати приймати скарги 16 квітня, а з коригуванням першого «запізнення» – 27 травня 2020 року. Тепер уряд повинен призначити нового Уповноваженого до 6 червня. Відтак – ще півроку до початку виконання функцій, виписаних у законі.

Висновок

З огляду на викладену інформацію (далеко не всю) спостерігається все більше випадків нехтування правами українськомовних громадян. Це стосується як високопосадовців, так і представників недержавного сектору, зокрема, сфери обслуговування. Відверто дивує ігнорування норм закону про українську мову як державну з боку державних чиновників найвищих рангів. Останній найяскравіший приклад – брифінг заступника міністра внутрішніх справ Антона Геращенка 28 травня 2020 року.

Насторожує також поїздка машиною міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби 29 травня 2020 року на зустріч зі своїм угорським колегою. Гнати машину до Будапешта за понад 1100 кілометрів в один бік – для цього мають бути вагомі підстави. Якщо б між суспільством і владою була довіра, то сумніви не закрадалися б. А так вони є, адже головна мета поїздки – розблокувати дії Угорщини, яка перешкоджає зближенню України з ЄС і НАТО через мову української освіти.

Сумніві додає й повідомлення міністра закордонних справ Угорщини Петера Сіярто, яке він оприлюднив перед згаданою поїздкою: «Я тільки що проконсультувався телефоном з міністром закордонних справ Болгарії Катериною Захарієвою, оскільки болгари також мають значну національну громаду в Україні, на яку так само впливає реорганізація, яку проводить українська адміністрація... І болгари, і ми прагнемо зберегти райони з болгарською і угорською більшістю навіть після реформи». Тож чи не здаватиме Кулеба мову в Будапешті?

Хочеться помилитися, але факти кажуть про те, що Володимир Зеленський і далі буде стільки, скільки це можливо і скільки ми, як суспільство, даватимемо йому таку можливість, саботувати мовний закон.