Нас чекає дуже важка осінь

Успіхи Збройних сил України та невдачі окупантів останнім часом створюють певне хибне відчуття ейфорії.

Не для того, щоб загнати всіх у депресію, а для того, щоб мати адекватні очікування, спробую показати широку картину. Давайте подивимося, чим живуть наші основні союзники та ширший світ.

Європа

Європейський Союз, наш найближчий сусід та геополітичний орієнтир, живе під гаслом «Зима наближається». Інфляція зростає, енергоресурси дорожчають, Кремль посилює енергетичний шантаж, який перевищує європейські очікування (Путін сам закручує вентиль).

Середній європеєць, звичайно, за правду і справедливість, але також за низькі ціни та суттєву турботу з боку держави. Можуть статися соціальні протести, можуть помінятися уряди – а навіть коли нові уряди зберігають проукраїнську позицію, вони все одно вже не мають такої емпатії, як ті, що пройшли з нами перші місяці.

Додайте до енергетичного шантажу продовольчий: нова хвиля мігрантів вже на обрії, і завжди знайдуться політики з антиіммігрантськими гаслами, які закликатимуть до зміни політики, що торкнеться й українок. Додайте побоювання, що спалахне на Балканах, і постійне втручання росіян у внутрішню політику різних країн. Не можна однозначно говорити про «втому від України», але новини вже не на перших шпальтах, їх стало в десятки разів менше.

США

Сполучені Штати Америки, наш найбільший союзник, готуються до проміжних виборів до Конгресу. Всі політики (до речі, і в Європі також) керуються передусім локальним порядком денним.

Ціни зростають, як і в Європі. Республіканці критикують Байдена за Україну з двох боків: з одного боку, він забагато допомагає Україні, бо ці гроші могли би працювати на американських виборців. З іншого боку, він замало допомагає Україні, бо боротьба за свободу заслуговує на більшу підтримку. Коротше кажучи, «ви все робите не так, ось ми прийдемо й покажемо».

Всередині Демократичної партії також є конкуренція. Врешті, американців нині найбільше турбують економіка та проблема абортів, а міжнародними справами переймається лише 2%. В такій ситуації Україні дуже легко випасти з порядку денного чи принаймні переміститися на третій план. Водночас європейська політика тримається виключно на американському лідерстві, без нього європейська єдність швидко захитається.

Інший світ

За межами північноатлантичного світу все набагато гірше. Ставлення G-20 (на відміну від G-7) важко назвати позитивним для України.

Китай займає амбівалентну позицію, яка може швидко перетворитися на відкрито проросійську. Індія, Індонезія, Бразилія, Саудівська Аравія та інші значні країни G-20 дивляться на ситуацію скоріше з проросійської точки зору. Та й загалом на Близькому Сході, у Південній та Південно-Східній Азії, в Африці, в Латинській Америці (а значить, і в Ватикані) Україна має досить слабкі позиції.

Головування в G-20 наступні три роки після Індонезії належатиме Індії, Бразилії, Південній Африці – зовсім не нашим північноатлантичним союзникам. До речі, і в G-7, що об'єднує наших найбільших союзників, також не все просто: головування переходить до Японії, яка вочевидь тяжіє до інших пріоритетів через географічне розташування. І хоча є сигнали, що Японія налаштована проявити активне лідерство в українському питанні, але очевидно, що ступінь її залученості не така, як у Німеччини чи Великої Британії.

Україна

На Україну чекає складна зима, коли грошей буде вкрай мало, експорт залишатиметься обмеженим, підприємництво тільки вставатиме після нокдауну першого півріччя, інфляція залишатиметься високою, зимова війна потребуватиме ще більше ресурсів, Росія завдаватиме ударів по енергетичній інфраструктурі, а союзники будуть сфокусовані на своїх власних проблемах. Україні треба якомога швидше забезпечити фінансову подушку на осінь та зиму, яку нам можуть надати міжнародні партнери.

Отже, наступні півроку будуть для України складними на міжнародній арені. Нам доведеться робити сильні кроки, щоб нас почули у Брюсселі, Вашингтоні та в європейських і неєвропейських столицях.

Що робити?

1. Використати осінь для активних реформ, які ми давно обіцяли нашим міжнародним партнерам (хоча ці реформи потрібні передусім нам самим), не пояснюючи їх відкладання війною, – навпаки, війна спрощує багато речей та відкидає традиційні аргументи супротивників змін. Між іншим, треба радикально скорочувати витрати, які нам не по кишені, – а ми витрачаємо так, ніби нема ні війни, ні спричиненого нею падіння економіки.
2. В жодному разі не вдаватися до кроків, які можуть розірвати втомлене українське суспільство чи суттєво погіршити відносини з союзниками, – на кшталт неконституційних змін до Конституції, згортання демократії та прав людини, переслідування волонтерів, журналістів, військових, місцевих лідерів, політичної опозиції, громадських активістів тощо.
3. Посилити українську професійну дипломатію «народною дипломатією», скеровуючи тисячі діячів культури, спортсменів, підприємців, громадських активістів, депутатів попередніх скликань тощо та озброюючи їх ретельно опрацьованими наративами для різних цільових груп у ключових країнах.

Час збирати каміння, а не розкидати, як вже дехто поспішив вирішити.