Шанс модернізації. Україна платить дуже високу ціну

Діалог української влади із західними партнерами часто нагадує діалог автопілота з автовідповідачем (це влучне визначення прозвучало на першій конференції «Уроки війни та відбудова країни й суспільства»). Одна сторона неухильно рулить у визначеному напрямку, інша сторона нудно повторює список своїх незмінних вимог (щоб зрозуміти, про що йдеться, подивіться, наприклад, на список Урсули фон дер Ляєн).

Налагодити діалог в такій ситуації досить важко. Рішення, як завжди, полягає у виході в додатковий вимір (згадайте вправу «скласти з шести сірників чотири рівносторонні трикутники»). Система потребує третьої точки для балансування.

Такою третьою точкою може бути (і мусить бути, на мій погляд) громадянське суспільство в широкому розумінні: не лише інституціоналізовані громадські організації, а й неструктуровані рухи, бізнес-спільноти, волонтери, професійні організації, think tanks, університети тощо.

Але для цього широке громадянське суспільство має знайти порозуміння, консолідацію та наснагу. З цією метою робляться різні ініціативи, розповім вам про чотири. В цьому пості про одну, про решту в наступних.

Десятки громадських організацій підписали документ про спільні принципи й засади, який буде оприлюднений завтра на міжнародній конференції з відбудови України у швейцарському місті Лугано (тому назвали його «Луганська декларація», отака гра слів). Цей короткий документ постулює кілька важливих речей, які, втім, краще прочитати самостійно.

Одразу постає питання: як громадянському суспільству зробити так, щоб його голос був врахований? Тут насправді все просто: без належної системи включення всіх ключових зацікавлених сторін не буде ні грошей на відбудову, ні просування в євроінтеграції. Спроба вирішувати все за зачиненими дверима в інтересах обмеженого кола вигодонабувачів швидко завершиться політичною катастрофою.

Натомість включення громадянського суспільства (повторюся: в широкому сенсі) дозволить не лише збалансувати інтереси та виробити рішення вищої якості, а й залучити необхідні компетенції, відсутні сьогодні в розпорядженні держави, а також зберегти довіру донорів і партнерів.

Україна зараз платить дуже високу ціну за шанс модернізації. Не змарнуймо його.