Російські війська в Казахстані. Чому нам не слід чекати на перепочинок

По-перше. Зараз домінуючими стали конспірологічні теорії, де домінантою є те, що багатий казах не міг піти на бунт через підняття ціна на газ з трьох до семи гривень, а значить це хтось спровокував.

І тут є аж три конспірологічні версії про ініціаторів і організаторів бунтів: російська про Захід, наша (і не тільки) про Москву, яка вирішила замінити Назарбаєва на когось іншого і зовсім божевільна про Китай. Ну і, як ви самі розумієте, на маргінесі йдуть новини про те, що протестами управляють украінці.

Всі ці версії, звичайно цікаві, і як всяка конспірологія, будуть мати великі фактологічні бази. Проте, поки виглядає так, що ніякого центру координації не було. Звичайно можна припустити, що умовна РФ відразу дала задачу зробити повстання в 20-30 точках, але поки це виглядає, як фантастика.

Нічого подібного тут нема крім дивного і ніким не артикульованого документу про солідарність з Україною.

Друге. Головні радикальні події відбулися в Алмати, на всіх відео ми чуємо тільки казахську мову, але навіть тут ми не бачимо організації, як такої – є певні групи людей, які то об’єднуються то далі йдуть кудись, спорадично займаючись мародерством (згадайте, між іншим, жовті жилети у Франції).

В цілому ми можемо (виходячи з тих данних, які є зараз) говорити, що не було ніяких організованих кимось груп. Є маса відносно бідних переважно молодих людей, які живуть на колишніх самозахоплених землях навколо Алмати (років десять тому це називалося пояс шахіда, між іншим).

Їхня організованість, почалася з протистоянь з владою, яка спочатку робила певні рейди на їхні самозахвати, а потім вирішила ці поселення легалізувати. Це типовий локальний бунт проти бідності і незмінності правил гри. Розмови про те, що три дні були мирні протести, а потім з‘явилися радикали – це від повного нерозуміння процесів.

Третє. Нічого б цього не було, якби в Алмати і ряді інших регіонів поліція не розступилася і перестала виконувати обов‘язки. Це ключовий момент, який показав неймовірну слабкість влади.

Четверте. Щодо президента Токаєва, який згідно з однією з конспірологічних теорій все це сам спроектував, щоб прибрати Назарбаєва, то ще тиждень тому, він, навіть маючи, за деякими неперевіреними, але популярними даними, напружені стосунки з Назарбаєвим, не думав ні про що подібне.

П'яте. Ще тиждень тому, можна не сумніватися, що Токаєв навіть теоретично не міг подумати про такий розвиток подій. Офіційне усунення ряду людей Назарбаєва з керівних посад, включно з посадою прем‘єра, було лише спробою виграти час.

Як мінімум тому, що про головних гаманців і, за сумісництвом, зятів екс-президента ні слова не було сказано. Їхні позиції в казахському нафтогазовому секторі ніхто не обговорював взагалі.

Шосте. Як далі будуть розвиватися події багато в чому залежить від того, чи готовий буде Токаєв стати самостійною фігурою. Поки він не зміг опанувати силовиків і змушений відступити з заявою до ОДКБ. Тепер йому потрібно проводити зачистку, брати під контроль всю повноту влади і проводити вибори. І чи готовий він стати новим лідером на таких виборах, поки – велике питання.

Питання на скільки залежить від того, хто стане реальним керівником РК і яку модель він будуватиме.

Сьоме. На сьогодні у РФ немає сил, щоб повторювати захоплення Угорщини чи Чехо-Словаччини. Росіянам потрібно в найкоротший термін застабілізувати ситуацію з мінімальними втратами.

Російський нафтогазовий бізнес планомірно витісняє американців з 2020 року і до 2025 року, через механізми митного союзу, мають бути створені всі передумови для більш активного втягування Казахстану в єдину країну з РФ і Білоруссю. Тому в планах Кремля нинішня ситуація виглядає, як певний фальстарт.

Восьме. Щодо ситуації в Кремлі, то нинішня історія практично ставить хрест на транзиті влади в РФ до фізичної смерті Путіна.

Дев'яте. Ситуація в Казахстані, теоретично, може дати нам, Україні, невеликий проміжок часу на більш активну підготовку до агресії. Хоча, я б не переоцінював цей часовий лаг – він мінімальний, зважаючи, на все вище сказане і відсутність активної політики Заходу в казахській ситуації.