Як обирають суддів Верховного Суду у світі?

Верховна Рада виключена з процедур призначення, переведення та звільнення судів. Відтепер це функції незалежного органу – Вищої ради правосуддя. Президент має лише церемоніальну роль підпису указів. Це передбачено змінами до Конституції України, законами «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя».

Перший в країні конкурс до Верховного Суду проходить під мікроскопом громадськості. Така відкритість іноді дивує міжнародне співтовариство. В питанні прозорості відбору суддів Україна зробила величезний навіть не крок, а стрибок, подекуди випередивши сусідні демократичні країни.

Ми бачили як нещодавно Сенат Польщі, слідом за нижньою палатою парламенту, проголосував за ініційовані правлячою партією «Закон і справедливість» поправки до закону про структуру судів, які передбачають, зокрема, надання парламенту й міністру юстиції права призначати суддів самостійно, не радячись з представниками органів правосуддя.

Під час голосування, яке пройшло майже по-українськи, в ніч на 15 липня, за реформу висловилися 57 сенаторів, проти було 29. Тепер закон повинен підписати президент Польщі Анджей Дуда.

Єврокомісія планує розглянути польську судову реформу, і, як заявила представниця Єврокомісії, у Брюсселі спостерігають за розвитком ситуації в Польщі «з великою стурбованістю».

Критично зміни в системі правосуддя оцінює польська опозиція, які, на їх думку, підпорядковують Верховний суд країни міністерству юстиції, а опозиційна партія «Громадянська платформа» 16 липня провела акцію протесту біля польського Сейму проти суперечливої реформи судоустрою.

Зміни в судовій системі Польщі критикує і міністр юстиції ФРН Хайко Мас. «Втручання в незалежність правосуддя наражає на небезпеку принципи верховенства закону й поділу влади», - заявив він в інтерв'ю газетам видавничого об'єднання Redaktionsnetzwerk Deutschland (RND), опублікованому 15 липня.

Безпрецедентна відкритість конкурсу до Верховного Суду

Судді Верховного Суду призначатимуться на посади безстроково (до досягнення 65 років). Враховуючи, що   більшість кандидатів середнього віку, цей склад пропрацює десь 25 років. Майбутні судді мають вирішити купу  проблем, які накопичились в судовій практиці, тому їх професійні та моральні характеристики мають бути такі ж як у церконовслужителя, або хоча б наближені до них.

В Україні встановлено процедуру відбору, яка не має аналогів у світі і є своєрідним українським ноу-хау. Вища кваліфікаційна комісія суддів України за допомогою різних методик оцінює кандидатів за критеріями компетентності (професійної, соціальної, особистої), професійної етики та доброчесності. Методологія конкурсу оприлюднена на сайті ВККС. Крім того суспільству роз’яснюється суть кожного кроку, кожного етапу з оприлюдненням результатів на сторінці у Facebook.

Безпрецедентним є оприлюднення досьє всіх кандидатів до ВС (а не просто біографічні довідки). Тобто, усіх хто подався на конкурс. За співбесідами кандидатів можна було спостерігати онлайн на каналі ВККС у Youtube. А найбільш «цікавих персонажів» можна передивитися у записі. З них можна навіть програму змонтувати та назвати її «Очевидна та неймовірне», або «Судивські казочки», або «Мільйонер у судівській мантії».

Громадська рада доброчесності, яка складається лише з представників громадських організацій, може вказати на двері будь-якому кандидату. ГРД шукає інформацію щодо кандидата, а свій висновок оприлюднює. Але остаточне рішення все таки залишається за ВККС.

З іншого боку, таке юридичне ноу-хау шокує європейських експертів. Таких прикладів немає у жодній країні Європи. Адже, публікація негативних висновків ГРД може зашкодити репутації людини та судової влади загалом. Кандадит, на якомусь етапі, вилітає з конкурсу з «вовчим білетом» у кишені. За європейським мірками – це вердикт профнепридатності та шлях на біржу праці.

У європейських країн немає такої педантично відкритої процедури відбору суддів.

Наприклад, в Ірландії інформація щодо етапів відбору (списки, проміжні результати, тощо) є закритою. Узагальнюючі дані відображаються лише у щорічному звіті Консультативної ради з призначення суддів.

У Швеції встановлено обов’язковість інформування про вакансії та основні факти щодо процедури відбору. Все інше відбувається конфіденційно. Зокрема, співбесіди та засідання відбіркового органу. Ніякої онлайн-трансляції.

Аналогічна практика у  Хорватії, Угорщині та Фінляндії . Оприлюднюється лише інформація про основні етапи відбору. Тобто «світиться» інформація про початок  конкурсу та фінал з результатами.

В Словенії передбачено оприлюднення інформації про всі етапи відбору.  Але рішення ухвалюються, здебільшого, за зачиненими дверима. Винятком є рішення Національної асамблеї, яке приймається за загальним регламентом парламентської процедури, який допускає обмежену участь громадськості.

Певні вимоги щодо публікації даних про етапи відбору існують у Литві. Разом з тим, оскільки судді призначаються законодавчим органом – Сеймом, то характер його повноважень часто визнається ознакою «політизації процесу призначення суддів».

У Болгарії під час відбору оприлюдненню підлягають списки кандидатів, які виявли бажання податися на конкурс та тих, хто допущений до цього конкурсу. Також оприлюднюються зміст тестів, іспитів та результати конкурсу. Однак, співбесіди з кандидатами та процедури голосувань та прийняття рішень Вищою судовою радою мають конфіденційний характер. Тобто, знову, ніякого «кіно онлайн».

У Чехії непублічний характер мають не лише процедури прийняття рішень, але й загальні її етапи. Оголошення про початок відбіркової процедури не підлягає оприлюдненню. Публічним є лише призначення судді. Тобто, сам фінал.

В Норвегії з відкритих джерел можна дізнатися прізвища кандидатів на посаду судді Верховного суду; список кандидатів з оцінками, отриманими під час оцінювання Радою з призначення суддів, але обґрунтування висновку щодо рекомендацій – ні.

У Німеччині всі етапи відбору суддів ВС проходять конфіденційно. Процедура відбору відбувається без громадських слухань і оголошення списку кандидатів.

Участь громадськості у відборі верховних суддів: світ та Україна

Українське ноу-хау – це включення Громадської ради доброчесності в процес ухвалення рішень щодо відповідності кандидата до ВС встановленим критеріям. Представники ГРД не лише допомагають ВККС збирати інформацію. Якщо ГРД вважає, що кандидат не відповідає цим критеріям, ВККС ставить це питання на голосування і кандидат може, у кращому випадку, тихо вибути з конкурсу, а  у гіршому – вилетіти зі скандалом.

Для європейської практики це унікальний випадок, адже громадськість, як правило, не задіяна в кадрових процесах судової системи. Навпаки: це є або компетенцією органів, сформованих самими суддями, або іншими гілками влади. А якщо громадськість і долучається, то лише з правом дорадчого голосу.

Та й самих представників «від громадськості» делегують владні структури. Наприклад, у 2012 році у Молдові було передбачено створення у складі Вищої ради магістратури спеціального відбіркового комітету (колегії). Членами цього комітету стали 4 судді та 3 «представники громадянського суспільства з бездоганною репутацією», що обираються Вищою радою магістратури. Тобто, цей орган не є самостійним.

У Данії, хоча процедура призначення має закритий характер (оприлюднюються лише оголошення про вакансію та рішення про призначення), але у складі Ради з призначення суддів є два представники громадськості, які не можуть належати до політичних партій або бути членами виборних органів національного чи регіонального рівня.

В Норвегії членами Ради з призначення суддів є два представниками громадськості, але призначаються вони монархом.

У згаданій протестній Польщі громадськість взагалі не бере участі в процедурі відбору. Оприлюднюються лише основні рішення. У складі Національної Ради юстиції (орган остаточної номінації кандидатів) домінують представники судової влади.

В Ірландії у складі Ради з призначення суддів мають бути три особи, які призначаються міністерством юстиції за критерієм «обізнані споживачі судових послуг». Крім того, підтвердження відповідної кваліфікації та професійного досвіду частково покладається на Спілку адвокатів та Юридичне товариство Ірландії – але лише у випадку розгляду питання про призначення до ВС барістерів та солісіторів (тобто, представників адвокатури).

В Канаді процедура відбору суддів ВС та перелік кандидатів  є процедурою непублічною. З метою виконання зобов'язань уряду щодо забезпечення прозорості, членам Постійної комісії з питань юстиції і прав людини Палати громад, Постійного Комітету з правових і конституційних питань Сенату, а також представникам від всіх сторін в палаті, надається можливість взяти участь в сесії запитань і відповідей щодо остаточної кандидатури. Сесія, котра модерується професором права, дає можливість парламентаріям і представникам громадськості ознайомитися з майбутнім суддею. Але це знайомство не має вирішального впливу.

В Україні Громадська рада доброчесності сформована самими громадськими організаціями. До складу ГРД увійшли навіть професійні адвокати, які не припинили свою діяльність. При цьому вони оцінюють не лише своїх колег (як в Великобританії чи Ірландії), але й діючих суддів, які слухали, слухають або можуть, в майбутньому, розглядати справи за їх участю як представників. Це називається «конфлікт інтересів», коли кандидати можуть намагатися «вгодити» оцінювачам, що суперечить  європейським стандартам.

Крім того, рішення ГРД впливає не лише на репутацію кандидата у судді в очах громадськості, а й на його подальшу участь у конкурсі. Адже подолати негативний висновок ГРД Вища кваліфікаційна комісія може лише більшістю голосів під час пленарного засідання. Не подолала – кандидат отримує той само «вовчий квиток».

Отже, навряд чи можна говорити про рівноцінне порівняння процедур, які існують у світі, з українською новацією – Громадською радою доброчесності.

Водночас, при безпрецедентних повноваженнях у ГРД на теперішній час немає методології визначення відповідності кандидата критеріям професійній етиці та доброчесності. Зрештою, відповідальності також ніякої не передбачено. На це у своєму висновку щодо Регламенту Громадської Ради доброчесності звернула увагу Рада Європи.

Зрештою, цей конкурс став випробуванням не лише для кандидатів, але й для всіх учасників процесу.

Участь громадськості

для перегляду - натисніть на зображення