Путін привласнив київську княгиню з чіткою метою

Намагання Путіна та російської пропаганди привласнити собі історичні постаті, які не мали нічого спільного з Росією, пов’язане з тим, що це властивість багатьох імперій. Російська імперія будувалася, починаючи з привласнення не власного історичного минулого – історії Русі. Вся ідентичність Російської імперії гуртувалася на тому, що вона нібито правонаступниця історії Русі.

Відповідно тепер, коли Росія намагається відновити власний імперський статус, зазіхання на українське минуле, на історію Київської Русі є абсолютно очевидним. Мета таких заяв полягає в тому, щоб показати, шо Росія - давня держава, а Україна не має своєї власної історії, що це якесь тимчасове геополітичне утворення, яке з’явилося внаслідок розпаду Радянського Союзу в 1991 році. Якщо показати, що київська князівна Анна Ярославна, виявляється, була діячкою російської історії, то й Київ є частиною Росії та російської історії.

Звичайно, це не випадково було зроблено у Франції — потрібно проявити древні зв’язки, які були між Росією та європейським світом. Хоча ми прекрасно розуміємо, що Росія – держава, яка тривалий час ізолювала себе від будь-яких європейських впливів.

На прикладі історії з пам’ятником Володимиру Великому, який встановили у Москві в 2016 році, можна побачити, що Росії досі не вдалося привласнити його образ, думаю, що не вдасться. Такі масштабні історичні перекручування обов’язково викриваються. Тому все обмежиться пам’ятником біля Кремля. Думаю, що пам’ятник біля Кремля буде сприйматися трохи інакше – це буде пам’ятник Київському князю у Москві.

Окрім Йосипа Сталіна та 9 травня, Росія має набагато цікавішу історію, але та імперська й шовіністична Росія, яку будує Путін, яку підтримують громадяни, потребує саме такої історії. Їм потрібно показати той образ, коли Росію боялися в усьому світі. Письменники, науковці для РФ - це не привід для гордості, це ознака слабкості. Це таке інтелігентство, яке вважається чимось штучним та слабким для росіян. В 90-ті роки росіяни були флагманами декомунізації та відкриття правди про комуністичне минуле, то зараз це вважається тим ганебним явищем, яке потрібно забути.

Нам дуже ще багато треба зробити, щоб історія України стала відомою. На жаль, слова, які використовуються у перекладах назви Русь, часто приводяться до ідентичності з Росією, грають проти нас. Для багатьох людей — дуже складна плутанина, що Русь не дорівнює Росії. Цим Росія і намагається скористатися. Донедавна це вдавалося, але, переконаний, чим активніше буде працювати Україна у поширенні інформації про власну історію, тим меншими будуть успіхи РФ.

Нам потрібно багато зробити, щоб зацікавити громадян історією України. Очевидно, треба робити цікавими українські музеї, які надто радянські. Наступним кроком є проведення інформаційних заходів за кордоном, в тому числі в таких містах як Париж. Кілька років тому була надзвичайно цікава виставка Іоанна Пінзеля в Луврі – це хороший приклад того, як можна рухатися, як подавати українську історію через найкращі зразки української культури.

Щоб зацікавити українців власною історією, не потрібно вигадувати нічого нового, потрібні цікаві інтерактивні музеї, фільми, максимальне спрощення доступу до архівів, поступове переведення джерел в електронний формат.