Гучні заяви Путіна: порожні обіцянки чи реальні погрози

Владімір Путін любить робити гучні заяви, які привертають до нього увагу. Після 24 лютого 2022 року, коли він оголосив про початок «спеціальної військової операції», таких заяв було кілька. Однак сьомого липня під час зустрічі з лідерами фракцій російської думи, президент РФ заявив, «що ми в Україні насправді ще нічого не починали».

Це – не єдине твердження людини, якій ще у 2014 році дали вичерпну характеристику харківські ультрас. Він звинуватив Захід у прагненні «воювати до останнього українця» та попередив, що переговори з Росією про мир треба буде вести на дедалі складніших умовах. Дуже показово, що цю тезу – про необхідність якнайшвидшої капітуляції України – просували протягом останніх двох тижнів різні фігуранти інформаційного простору. Від телеграм-каналу «Незыгарь» до, страшно сказати, самого Дмітрія Медведєва.

Отже, про «нічого не починали». Це не лише брехня, адже широкомасштабне російське вторгнення спричинило наймасштабнішу війну у Європі після 1945 року. Вона характеризується не лише масштабними бойовими діями, але і ядерним шантажем з боку Росії, мільйонами біженців з України та відновленням Сполученими Штатами дії закону про ленд-ліз. Є і предметні реперні точки, на які можна опиратися, аналізуючи 150 днів війни Росії проти України:

• Російська армія зазнала більших втрат, ніж радянська армія в Афганістані. Кремль воліє не визнавати власні втрати, применшувати їх.
• #BuchaMassacre – не лише хештег, який використав голова Європейської Ради Шарль Мішель, але воєнний злочин російських окупантів, далеко не поодинокий. Аргументація вбивць «Ви надто добре живете» засвідчує, що дегуманізація українців здійснюється у Росії на державному рівні. Тисячі мирних мешканців України стали жертвами варварських обстрілів та вбивств окупантами.
• Маріуполь, у якому до 2022 року проживало понад півмільйона мешканців, зусиллями російських військ перетворився на місто-мученика, за визначенням Папи Римського Франциска, епопея з захисту міста українськими військовими стане частиною світової історії військового мистецтва.
• Понад мільйон українських громадян примусово вивезено на територію Росії з метою поповнення людських ресурсів РФ, спричинено масову міграційну кризу – кілька мільйонів громадян України були змушені залишити територію держави.
• Провалився план захопити Київ та змінити владу в Україні у короткий термін, проте Білорусь проявила себе як співучасниця агресії, що перетворює режим Лукашенка на надзвичайно залежний від підсумків російсько-української війни.
• Україна (та Молдова) у короткий термін пройшли шлях від подачі заявки на членство у Європейському Союзі до отримання статусу кандидата, тим самим опинившись у політичному та економічному середовищі Європейського Союзу.
• Швеція та Фінляндія, які зберігали нейтралітет навіть під час біполярного протистояння між СРСР та США, подали заявку на вступ до НАТО, після завершення формальних процедур сухопутний кордон між НАТО та Росією стане вдвічі довшим.
• Сполучені Штати відновили закон про ленд-ліз, який діяв під час Другої світової війни, продемонструвавши, що не дозволять Росії завдати Україні військової поразки.
• Україна почала отримувати важкі озброєння від західних союзників – 155-міліметрові гаубиці, ракетні системи залпового вогню – що суттєво прискорить перехід країни на стандарти НАТО.
• Українські військові двома ракетами «Нептун» відправили на дно флагман російського Чорноморського флоту, ракетний крейсер «Москва», змінивши розстановку сил у Чорному та Середземному морях на користь НАТО.

Війна Росії проти України триває. Її завершення можливе у різний спосіб, проте неможливе без визнання агресивних дій Росії, які поставили під удар безпеку всього континенту. Можливо, варто почати з визнання провини, пане Путін?