Інвестиційний клімат України потребує термінових змін на краще

Україна має перейти до «плану Б» через нульовий апетит приватних інвесторів у нинішній ситуації, заявив під час Світового економічного форуму у Давосі «за економіку» в ОП Ростислав Шурма.

Команді Зеленського знадобилося два роки щоб збагнути очевидне – без нестандартних кроків назустріч інвесторам, жоден іноземний фонд чи компанія не ризикне своїми грошима в країні, де окрім війни ще мільярд проблем лише за приблизним підрахунком. Гроші вміють рахувати усі, це не секрет.

Після 24 лютого 2022 року українські чиновники створили десятки планів відновлення економіки держави, вражаючи як українське суспільство так і зовнішніх партнерів ступенем своєї відірваності від реальності.

300 млрд доларів туди, 500 млрд євро сюди – все це звучить прекрасно, але тільки на презентації в гарному залі десь в Швейцарії. У реальності – все це не більше, ніж вологі мрії про потік грошей. Щоб отримати бодай відсоток від цих грошей, потрібно діяти. Потрібно створювати умови для приватного капіталу. Проводити реформи, посилено синхронізовувати національне законодавство з європейським.

Відтак визнання проблеми – це уже перший крок до її вирішення.

Тиск на бізнес. Після всього, що сталося з  Ігорем Мазепою (ха-ха, він теж їхав у Давос) ця проблема опинилася в центрі уваги. Український бізнес потерпає від свавілля правоохоронців, податкового і адміністративного тиску. Гучно створені БЕБ, ДБР не користуються довірою суспільства, надто тхне від них податковою міліцією та силовиками часів Януковича. Їх потрібно докорінним чином реформувати з допомогою західних партнерів. Але як це зробити, коли G7 у німому зачудуванні від призначення чергової президентської подруги головою Рахункової палати?

Проблеми на митниці, в податковій не зникли, а загострилися. Скасування мораторію на перевірки не спричинили зростання бюджетних надходжень, лише додало проблем прозорому українському бізнесу.

Візьмемо бодай валютні обмеження, які уряд і Національний банк запровадили з перших днів війни. Це був вимушений і правильний крок, аби втримати фінансову і макроекономічну стабільність. І потрібно визнати – це Україні вдалося. З літа минулого року Нацбанк почав послаблювати обмеження.

Зараз валютні обмеження заважають нормальній роботі бізнесу. Жоден іноземний бізнес не може вкласти гроші й очікувати, що уже наступного року це підприємство почне платити дивіденди. Тому інвестори бояться інвестувати в Україну через неможливість повернення своїх дивідендів.

Це ж стосується і зовнішніх кредитів, облігацій.

Більшість приватних компаній за два роки війни позбавилися навіть надії на реструктуризацію боргів. При цьому невиплата по кредитах може призвести до дефолту бізнесу.  Але ж приватні компанії є основою економіки України та лідерами низки ключових галузей економіки України як металургія, сільське господарство, енергетика та телекомунікації, платниками податків та роботодавцями.

Від їх стабільної роботи залежить фінансова, продовольча та енергетична безпека країни і вони є основою післявоєнної відбудови України.  Їх технічний дефолт вкрай значно обмежить їх операційну діяльність, а також спроможність всього приватного українського сектора залучати нові кредитні ресурси.  Україна живе у борг на державному рівні, але на приватному це буде справжньою катастрофою.

Ми можемо зіткнутися зі зменшенням валютної виручки країни, падінням надходжень до державного бюджету і зростанням залежності  держави від іноземної допомоги.  Окрім того, невиконання приватними компаніями їх фінансових зобов’язань негативно вплине на репутацію України, що ускладнить залучення кредитів для відбудови країни. Реальних кредитів та інвестицій від тих, хто не лише називає себе нашими друзями, а готовий ризикувати грошима.

Тому на порядку денному – подальша валютна лібералізація, яка дозволить перераховувати кошти за кордон в обсягах, необхідних хоча би для погашення зовнішніх кредитних зобов’язань.

Нагадаю, що влада дозволила державним компаніям обслуговувати свої кредитні зобов’язання, однак приватному бізнесу все ще заборонено це робити. Ми ж наче не в командно-адміністративній економіці знаходимося? Сьогодні Нацбанку важливо продовжити працювати над подальшою валютною лібералізацією та усунути валютні обмеження для приватного сектору.  Задля зміцнення економіки держава має визнати роль приватного сектору та дозволити приватному бізнесу ковтнути трохи повітря.