Настільки незахищеної державної мови, як наша, немає ніде

За роки присутності у владі антиукраїнської п'ятої колони сфера освіти і стан функціонування української мови зазнали трагічних руйнацій. Підручники писали різні пройдисвіти й неуки, які не мали б і на гарматний постріл наближатися до педагогіки. А закон про мову у нас найгірший з усіх, які є в Європі. Настільки незахищеної державної мови, як наша, немає ніде.

Тому, замість того, щоб винаходити давно винайдені велосипеди, чи не краще взяти на озброєння уже діючі в Євросоюзі закони про мову? Для цього необхідно нарешті відмінити закон Ківалова-Колісниченко, який щоправда був Радою скасований, але так і не підписаний президентом.

На ту пору, лютого 2014 року, скасування цього закону скидалося на спрямовану провокацію для картинки російського ТВ. Недарма потім вони волали, що Рада відмінила російську мову, а російські бойовики йшли воювати в Україну з метою її захищати. Але зараз цей закон треба замінити новим. Як і ввести вивчення української мови геть у всіх школах. Вимоги меншин, щоб держава оплачувала повне навчання у школах ба навіть у вишах на їхніх мовах, скидається на спробу загнати проблему в сліпу вулицю, аби в результаті все зосталося, як було, а саме: українська мова не вивчалася.

Українська діаспора ніде в жодній країні не має аж таких преференцій. Угорці хочуть, щоб їхні діти навчалися винятково угорською мовою. А я б запитав: а де в Угорщині українські діти навчаються українською? І куди поділися українські села? Вони усі асимільовані, бо не тільки школи перевели на угорську мову, а й церковну службу. Так само різко змаліла кількість українських шкіл та й загалом українців у Словаччині, Румунії та Польщі. Щоб написати новий мовний закон, не треба далеко ходити – досить розглянути польський закон. І це закон не про мови, а конкретно про польську мову.

Так от, польський закон покликаний охороняти мову і дбати про правильне її вживання. Та цього мало: закон також покликаний протидіяти вульгаризації польської мови, поширювати знання про неї і її роль у культурі. І ще, що дуже цікаво, закон повинен поширювати повагу «до регіоналізму і говірок, а також протидіяти їх атрофії». Тобто йдеться тут винятково про польські діалекти – шльонський, поморський, гуральський, куявський, мазурський, кашубський і т. д. Хоча у Польщі також живуть меншини. В тому числі і українська, яка за різними оцінками налічує не менше мільйона людей. В польському законі прописано промоцію польської мови у світі і підтримку навчання польської мови в країні і за кордоном. Сюди входять і стипендії для перекладачів польської літератури, і можливість пожити якийсь час у літературних резиденціях. «Охороняти польську мову зобов'язані всі органи публічної влади, а також інституції і організації, що беруть участь в публічному житті», – йдеться у законі.

Закон стверджує, що польська мова є державною мовою, а отже і мовою усіх державних органів. Але не тільки, бо ще й «органів самоврядування, суспільних організацій, професійних, кооперативних та інших суб'єктів, які виконують публічні завдання». Якби в нашому законі з'явився такий пункт, за невиконання якого світив би штраф, чи мали б ми стільки неприємних ситуацій, на які наштовхуються українці? Законом утворено Раду польської мови, яка що два роки представляє Сейму і Сенату звіт зі стану охорони польської мови. До функцій Ради входить і така цікава послуга, як затвердження нового терміну: «Виробник, імпортер, а також дистриб'ютор товару або послуги, для яких у польській мові бракує відповідної назви (!!!), може звернутися до Ради, щоб почути її думку щодо відповідної мовної форми для позначення цього товару або послуги».

Нічого подібного у нас ніколи не було. Кожен вживав такі терміни, які йому на душу лягали. Цей безлад привів до того, що українці своє право на вживання рідної мови і отримання послуг цією мовою мусять виборювати у судах та скандалах. З'явилося чимало термінів непритаманних українській мові («випічка» замість печиво, «молочка» замість набіл, «оладьї» замість оладки), а в супермаркетах можна натрапити взагалі на дивовижні покручі – наприклад, «жидке мило». Чому треба конче судитися з тим чи іншим виробником, замість того, аби це було прописано у законі? Ось як це виглядає у польському: «той, хто на території ПР застосовує щодо споживачів винятково чужомовну ономастику товарів або послуг або складає винятково іноземною мовою пропозиції, застереження та інформацію для споживачів, інструкції з обслуги, інформацію про властивості товарів або послуг, умови гарантії, фактури, рахунки або квитанції, підлягає штрафу».

А тепер згадайте, скільки ви придбали різної побутової техніки, де не було інструкції українською мовою. Інколи мені доводилося купувати річ, для якої не було інструкції жодною слов'янською мовою. Хоча здебільшого інструкція містила в собі навіть такі нечисленні мови, як словенська, але не українську. Тобто у Словенії діє такий самий закон, як і у Польщі. До слова ця маленька країна має куди розвинутіше книговидання, аніж ми. Глянцеві журнали, як і вся преса, там видається лише рідною мовою. Штраф чекає у Польщі і на тих, хто «на території ПР, виконуючи приписи зі сфери трудового права, складає угоду або інший документ виключно іноземною мовою».

Прикладів, як в Україні зневажливо ставляться до державної мови, можна наводити безліч. Інколи це брутальне неприйняття української мови, категорична відмова перейти на неї у сфері сервісу. А тим часом закон у Польщі може стосуватися не тільки будь-яких вуличних написів, але й меню в ресторані чи цінників у крамниці. Нікому не дозволено знущатися з польської мови. Але є країна, в якій усе дозволено. І це наша країна.