Дикі ігри під час чуми. Підсумки найдраматичнішого театрального сезону

У липні театральні критики традиційно підбивають підсумки театрального сезону. Цьогоріч у літній час з підсумками, як зі справжнім коханням, все занадто складно. Не повторювати ж вкотре: а) про онлайн-покази, які не замінять театру живого, б) про фінансові втрати, які для деяких театрів вимірюються десятками мільйонів гривень, в) про передчуття безвиході та ступору, іноді марний пошук нових форм у період форменого перед Апокаліпсису. 

І от, на тобі, на екваторі літа, фактично вже у мертвий сезон, Дикий театр голосно запросив розморених спекою глядачів на пленер, на свіже повітря, на прем’єрні проєкти «Червоне, чорне і знову червоне», а також «Кайдаші. 2.0» (режисер Максим Голенко).

Тут і виникла ідея якось нестандартно підсумувати цей сезон з директоркою Дикого театру, а також критикинею, публіцисткою, популярною телеведучою Ярославою Кравченко. 

Іноді поза очі образно і шанобливо називаю її Розою Люксембург нашого театру, за те, що не цурається революційних форм і методів у розбудові сучасного театру. Хоча для консервативної частини театрального людства вона швидше не Роза, а Фанні Каплан, бо ж від неї повсякчас деякі консерватори очікують якогось історичного пострілу у тіло архаїчної театральної мумії. 

Отакі жарти. 

А якщо всерйоз, то Ярославі було запропоновано зробити спільно підсумковий текст про цей важкий сезон у стилі віртуальної гри в пінг-понг.

Поїхали! 

Ясю, а скажи людям добрим, які уникнути депресії під час пандемії та вимушеного театрально безробіття?

Ніяк! У мене з цим нічого не вийшло. 

Нову виставу Голенка ви грали на свіжому повітрі у Мамаєвій слободі, а в яких інших незвичних локація ти би навідріз відмовилася робити театральні проєкти під час чуми, навіть якщо би тобі за це заплатили? Звісно, не маю на увазі ні Байкове, ні Банкову. Бо це було би аж занадто жорстоко і дико. 

Ми можемо зіграти будь-де. Більш принциповим є питання: що і для кого?

Яка найбільша несподівана тебе спіткала під час цього істЕричного карантину?

Тривожні думки про те, що театр може взагалі не вижити! Ми вперше за існування «Дикого» опинились в такій скруті.

Режисер Максим Голенко – за аналогією з «Лісової Пісні» – це той, що… (далі продовжити)

Той, що греблі рве. Той, що спати іншим театрам не дає. Той, що все тонко відчуває і дуже переживає за країну, і вміє поділитися цим у своїх виставах

Найбільше твоє розчарування з безкінечного потоку онлайн-переглядів? 

Вони красиві, але мертві! 

Найважливіший підсумок цього театрального сезону? 

Все може бути ще гірше! 

Чи буде у нас восени новий Майдан? Не театральний?

Не виключаю! 

Найдотепніший жарт на «Телебаченні Торонто» за останній час?

Ти там чув жарти?

Найближчий особисто для тебе афоризм Фаїни Раневської у ракурсі нашого пандемічногочасу?

Не цитую! А ти б сам що з її перлів процитував на тему сумних карантинних буднів?

Мабуть таке: «Життя моє страшенно сумне, але що ви хочете, що би я запхнула собі у сраку букет бузку і танцювала перед вами стриптиз?». 

Сім смертних гріхів українського театру саме сьогодні? 

Не вміє красиво красти і достойно заздрити. Не вміє вчасно вбивати СТАРЕ.

Потакає ненажерливості на післяпрем’єрних бенкетах. Хтиво задивляється на талановитих акторів і гнівається коли не «перший» на планеті! Насправді, найбільший гріх театру – це досі замкненість, закритість структури. Як може консервна банка нести світло в маси?

Чи очікувати нам з вересня тотальної перемоги бульварного театру над усіма іншими, як засобу заробітку швидких грошей на суцільних розвагах?

З тими темпами, як зараз розвиваються події, до осені культури може й не бути взагалі! 

Як відмовити директорці бездарним акторам та режисерам, котрі лізуть межи очі і прагнуть потрапити в проекти, аби не образити їх

Бездарні не ображаються! 

Твій топ-7 найкращих молодих українських акторів?

Молоді це ж до 33! Майже усі найкращі співпрацюють з «Диким», так що це топ-50, а не топ-7. Для мене найкращий актор/ка – це не тільки талант і харизма. Окрім них має бути позиція, людська і громадянська. Без неї актор/ка мені не цікавий/а

Не впевнена, що у нас є конкуренти. Жоден з існуючих театрів не вижив би, якби опинився в реаліях «Дикого»: без приміщення, без штату, без дотацій, без матеріальної і технічної бази, без бюджетів… А ті, хто виживають, не маючи нічого, – наші побратими.

Хейтерство театралів – це стиль життя чи просто дурість і відсутність творчих ідей?

Для когось – стиль і спосіб життя. Я ж інколи люблю дратувати деяких своїх колег, це іноді просто цікава розвага.

Яку з вистав Дикого театру рекомендуєш для перегляду Зе?

Одну з останніх прем’єр. «Механічний Апельсин» або «Червоне, чорне і знову червоне». 

Які можливі бюджети найближчих проектів «Дикого» після карантину? 

Бюджету нема. Все з’їв карантин.

Майбутні місцеві вибори щось можуть змінити у нашому творчому житті?

Мені вибори цікаві тільки як показник розвитку громадян. Чи проаналізують вони важливість своїх галочок? Чи включать мізки? Що стосується культури, а більше того – незалежного сектору – ну, може, заборонять театр взагалі… І тоді ми станемо церквою!

Є відчуття, що деякі талановиті люди можуть взагалі залишити театри після карантинних випробувань?

Ми вже зараз ледве можемо влізти у щільні графіки акторів, що за цей карантин стали кур’єрами, кальянщиками і пивоварами. Люди театру – люди: у них є потреба їсти, мати дах над головою і гроші на талончик у тролейбусі. Мені дуже жаль, що ми втрачаємо людей...

Безробіття в театрі – реальність чи фобії? 

Ха. Гідна оплата праці – це міраж

Театр - це гадюшник? За яких обставин він таким є?

Коли у людей надто багато вільного часу, вони починають складати плітки і плести інтриги. У «Дикому» на це немає часу. Тому у нас якщо «люблю» – то всім серцем, якщо «йди до біса» – то в очі.

Ремарки

Після послаблення карантину «Дикий» відкрив Сезон просто неба – показ вистав на відкритих майданчиках. Так безпечніше для всіх.

Якщо й раніше глядачі «Дикого» були близькими, то зараз зустрічаються, як старі друзі чи родичі. Відчутно, як всі скучили за театром.

На відкритті Сезону просто неба Дикі показали прем’єру анархічного вестерну «Червоне, чорне і знову червоне» в Мамаєвій Слободі від Максима Голенка і сценарної команди «Піратська бухта».

Туди ж перемістилися Кайдаші 2.0. Також скоро просто неба «Дикий» зіграє «Віталіка» і «Гей-парад».

У «Дикого» сезон, як правило, закінчується в травні, і після місяця перерви, вже у червні починається робота. Тож працюють вже і сподіваються, що не зупиняться до травня-2021. 

За період карантину у «Дикому» не відбулося близько 40 показів вистав. Якщо говорити про втрати театру – вони дорівнюють бюджетам чотирьох нових вистав, які тепер змушені відтермінувати. Якби не віддані глядачі, що підтримували театр на купували сертифікати і речі на барахолці – «Дикого» вже б не було.

У новому сезоні в «Дикому» буде мінімум п’ять прем’єр.

Україно-німецький проект «Поки ще люди» – про глобалізацію і знищення низки професій, які замінили машини. Він буде на основі вербатіумів, матеріал збиратиметься акторами в Києві і Гамбурзі, а потім Павло Ар’є писатиме п’єсу, а Наташа Сиваненко буде ставити. 

Цей проект вийде за підтримки Українського культурного фонду.

Потім буде проект від британської режисерки, яка приїде в Україну в рамках програми Британської Ради. 

Також у планах вистава «Квіти для Елджернона» у постановці Валерії Федотової. Є дві заявки від режисера Олексія Доричевського за текстами українських авторів і ще дещо тримається в секреті.

 Олег Вергеліс, для «Главкома»