Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Олександр Положинський: Щоб стати популярним, зараз достатньо мати інтернет

    інтерв'ю
    • Яна Степанковська
    • Розсилка
    <img src="/ftp_upload/images/sashkopologinskiy_2018.jpg" alt="Сашко Положинський" width="" height="" itemprop="image" /> - Олександр Положинський: Щоб стати популярним, зараз достатньо мати інтернет
    Сашко Положинський

    «Не треба очікувати, що завдяки квотам одразу зміняться і люди»

    Гурт «Тартак», незмінним лідером якого ось вже 22 роки залишається Олександр Положинський, видав ювілейний 10-й альбом «АнТАРТАКтида. Частина Перша». У ньому зібрано дуети Положинського з іншими музикантами, зокрема з Олегом Собчуком, Арсеном Мірзояном та Віталієм Кириченком.

    Зараз фронтмен «Тартака» відправляється у зону бойових дій, щоб привітати військових з Новим роком та Різдвом. Перед поїздкою «Главком» встиг розпитати Положинського про процес створення останнього альбому, про музичні відкриття 2018-го, та вплив мовних квот на розвиток української музики.

    Олександре, ви анонсували поїздку в АТО на новорічні свята, але у себе в Facebook визнали,  що у 2018 році жодного разу не змогли поїхати з концертами до військових. Чому зараз не вдається їздити в зону бойових дій?

    У мене був дуже напружений рік і вільного часу просто не було. Зараз їду разом із Юрієм Тирою - це мій хороший товариш, який вже не вперше на Новий рік робить акцію «Олів’є для солдата». А виступати будемо разом з музикантом Іваном Маруничем (соліст гурту NRavitsa Planet). Сам я на музичних інструментах не граю, а вдвох ми будемо непогано виступати: Іван має у своєму репертуарі близько 40 пісень «Тартака».

    Плануємо поїхати прямо перед Новим роком. Очікуємо, що поїздка триватиме тиждень і до Різдва повернемося.

    Щоб зібрати кошти на цю поїздку ви анонсували на Facebook збір коштів.

    Раніше у нас була можливість поїхати в зону АТО власним коштом. Зараз такої можливості немає, тому вирішив звернутись до людей.

    Кошти вдалось зібрати менш ніж за добу! Відгукнулись багато друзів і знайомих, колеги музиканти - більше тисячі осіб точно. Мені надзвичайно приємно, що відгукнулась така велика кількість людей.

    Навіть коли я оголосив про припинення збору коштів, їх все одно продовжують надсилати.

    Гурт «Тартак» на початку грудня випустив новий альбом «АнТАРТАКтида». Цей момент відкладався майже рік. У чому була причина затримки?

    Ми планували випустити і першу, і другу частину альбому одночасно. Створювались вони паралельно, однак так вийшло, що альбом «АнТАРТАКтида. Частина друга», де задіяно виключно учасників групи «Тартак», був готовий швидше і вийшов наприкінці минулого року. А альбом дуетів «АнТАРТАКтида. Частина перша» вдалось випустити лише тепер через те, що у його створенні була задіяна більша кількість людей, його і записували довше, і довше узгоджували всі юридичні питання.

    Звідки взялась така назва? Це просто гра слів?

    Саунд-продюсером альбому «АнтТАРТАКтида. Частина перша» був Артур Данієлян, а саунд-продюсером другої частини - Антон Єгоров, наш гітарист. Я хотів, щоб назви двох альбомів були схожі, і  щоб у назві кожного альбому був натяк на імена саунд-продюсерів. Спочатку були варіанти на зразок «Антика і Артика» - від імені Антон і від імені Артур. Але хлопцям ця ідея не сподобалась, і хтось з них запропонував, що обидва альбоми мають мати спільну назву. В результаті з’явилось слово «АнТАРТАКтида»: у ньому є і Антон, і Артур, і «Тартак». Всі задоволені.

    Новий альбом - це пісні, які ви виконуєте з іншими колективами. А як створювали пісні? Ви писали їх у співавторстві?

    Основою більшості пісень були вже готові матеріали тих артистів, з ким я заспівав дуетом для альбому. Ми брали фрагмент пісні і я дописував свою частину, Артур Данієлян робив аранжування і виходила нова пісня.

    Як обирали співаків та музикантів для запису дуетів?

    Ідеї заспівати деякі пісні дуетом існували вже давно, просто ми ніяк не могли реалізувати їх на практиці, а до деяких дуетів мене спонукали почуті мною пісні. Наприклад, почув пісню Арсена Мірзояна, або Віталія Кириченка (фронтмен гурту «Нумер 482»), або Павла Верениці (лідер рок-гурту «Epolets»), або Олега Собчука (фронтмен гурту «Скай»), і зрозумів, що якийсь фрагмент пісні мене дуже чіпляє, але я б хотів його розвинути трішки інакше, ніж це зробив її автор. Таким чином народжувались ідеї і бажання попрацювати дуетом. Дякувати Богу, хлопці погодились на такі експерименти.

    Був і незапланований дует - з Вахтангом Кікабідзе. Була можливість вийти на авторів пісні «Чіто гріто», завдяки чому її фрагменти вставили у пісню «Пташка».

    Дует з Марі Чебою виник на основі імпровізації. Марі записувалась в студії Данієляна, під час запису почали імпровізувати з музикою і словами, в результаті чого з’явився цікавий матеріал, який мені запропонував допрацювати Артур. Результатом є трек «Зачитай».

    Іншу історію має пісня «Зозуля». Її автором є Андрій Лобода з гурту «Хорта». Коли Андрія не стало (Андрій Лобода, помер 27 січня 2015 року, був фронтменом запорізького гурту «Хорта», - «Главком»), була ідея зробити збірку каверів на його пісні, але її так і ніхто не реалізував. А пісню «Зозуля» я люблю давно, і у мене було бажання заспівати її по-своєму, а з іншого боку - нагадати про цю пісню, дати їй нове життя і висловити данину пам’яті своєму колезі, якого я знаю вже більше 20 років. Тому і записав її для альбому.


    Олександр Положинський
    Олександр Положинський

    «Музика, яка мені дуже подобається, не завжди стає популярною»

    У 2014 році ви повідомили про появу гурту «Був’є», а у січні 2016-го вийшов перший альбом - «12 пісень, якими Був'є сповіщає про своє існування». Передбачалось, що цей проект буде співіснувати з гуртом «Тартак». Яка подальша історія «Бувє»?

    Записаний другий альбом. Ми його вже готові були видати цієї осені, але так як на цей час було перенесено вихід альбому «Тартака», то альбом «Був’є» вирішили ще допрацювати.

    Думаю, від того альбом тільки виграє, бо насправді ми не так довго над ним працювали: по-справжньому за нього взялись лише на початку 2018 року. Тож кілька зайвих місяців роботи не завадять. В деяких місцях я пробую переспівати свою партію, десь я змінюю слова, а саунд-продюсер Роман Сорока працює над аранжуванням. Триває така собі приємна і неспішна студійна робота.

    Ви є ведучим програми «Звуки про». Ваша робота на радіо - це в першу чергу заробіток, чи вбачаєте у цій роботі місію?

    Та який заробіток?! Це просто велика зацікавленість. Мені цікаво дізнаватися від гостей все те, що вони розповідають, плюс, звісно, відкривати аудиторії нових артистів або відкривати їх по-новому.

    За яким принципом ви обираєте гостей для програми?

    Обираю по-різному. Хтось цікавий для мене, хтось - для аудиторії, з кимось дружу, когось люблю слухати, когось дуже поважаю за високий рівень професіоналізму, в когось просто цікава історія. Претендентів багато - вистачило би програм та зацікавлення аудиторії.

    Серед гостей програми «Звуки про» є люди, які насправді є мало відомими.  Чи не боїтесь, що передача через це буде мати невеликі рейтинги?

    Я ж не ганяюся за розкрученими іменами. Це програма про українську музику та про людей, які її творять. Українська музика -  це не лише відомі музиканти.

    Ви помічаєте закономірності в тому, чому одні гурти в Україні стають популярними, а інші - ні? Наприклад, в чому феномен тієї ж групи «Казка»?

    Я не настільки фахівець, щоб про це говорити. Скажу тільки, що, на жаль, та українська музика, яка мені дуже подобається, не завжди стає популярною.

    Окрім роботи над власними проектами встигаєте відвідувати концерти колег? Що за цей рік вас вразило, що ви можливо відкрили для себе?

    Останній концерт, який відвідав - концерт гурту «Без Обмежень» в Палаці спорту. Радів за друзів, отримав задоволення від концерту, від емоцій публіки, від її кількості. Я ще кілька років тому пам’ятаю, як Сергій Танчинець (фронтмен гурту «Без Обмежень») говорив, що концерти мало відвідують. На щастя, це все змінилося: хлопці активно працюють, здобувають все більшої популярності. Я реально дуже задоволений їхнім успіхом.

    Був також на презентації альбому співачки Riya, на концерті Pianoбой. Не можу сказати, що мені близька музика, яку творить Дмитро Шуров, але від того, як він працює на сцені, як працює вся його команда, від якості шоу я отримав масу задоволення. Хоча і музика – не мій формат, але на концерті я не нудьгував.

    Ще ходив на презентацію альбому гурту Latexfauna: класний концерт, класна група, класний альбом. Вони мені подобаються ще з першої пісні, яку я почув.

    Дуже шкодую, що я не зміг потрапити ні на концерт Джамали, ні на концерт Христини Соловій, хоча мені було дуже цікаво їх послухати.

    Я радий насправді, що українська музика розвивається: все більше класних концертів, все більше класних артистів і пісень, які я люблю слухати.

    Чи можна зараз говорити про стрімкий розвиток української музики? Які фактори на це впливають? Можливо те, що Україна зараз закрита для російських виконавців?

    Як на мене, фактор обмеження українського ринку для російських артистів грає роль далеко не ключову. Події останніх п’яти років спонукають українців нарешті звертати увагу на свій культурний продукт. Це пов’язано ще з багатьма факторами. Нарешті виросло нове покоління музикантів, уже зовсім українських, які сформувалися як особистості в Україні. При цьому вони зважають на тенденції світової музики. Вони знайомі із сучасними технологіями – це теж впливає на розвиток музики. За рахунок розвитку інтернету вже немає тих бар’єрів для артиста, які існували 30 або і навіть ще 10 років тому. Зараз не треба мати багато грошей, щоб стати популярним. Достатньо мати талант, вихід в інтернет і уміння правильно цим всім скористатися.


    Олександр Положинський
    Олександр Положинський

    «Слухач почав розуміти, що своє теж може бути цікавим і конкурентоздатним»

    Коли ввели квоти на українські пісні на радіо, звучало багато скарг на те, що весь ефір тепер заповнений «Океаном Ельзи», а не новими сучасними українськими виконавцями…

    Якщо таке і трапляється, то це виключно відповідальність тих музичних редакторів, програмних редакторів, які визначають музичну політику радіостанції.

    Помінялися тільки умови гри, але ж на станціях працюють ті ж самі люди, які працювали там і 10, і 15, і 20 років тому.

    Раніше вони, можливо, були змушені крутити менше української музики через політику керівництва, тенденції ринку, а хтось робив це через особисте несприйняття української музики.

    І от ті, хто не цікавився українською музикою і звик її ототожнювати лише з творчістю «Океану Ельзи», ті і зараз на вимогу крутити більше української музики вмикають просто більше пісень «Океану Ельзи».

    Не треба очікувати, що завдяки квотам одразу зміняться і люди. В багатьох випадках люди лишилися ті самі. Тому й виходить так, що десь ці зміни зайшли на «ура» і викликали зацікавлення не тільки з боку артистів, а й з боку програмних директорів, музичних редакторів, людей, які визначають музичну політику радіостанцій. А в деяких випадках навпаки викликають агресію, не сприйняття, прихований саботаж.

    Сам слухач змінився за останні 5 років – після Революції гідності? Чи став він вибагливішим?

    Слухач нарешті почав розуміти, що своє теж може бути цікавим і конкурентоздатним. Важливо, що виросло нове покоління, не обтяжене комплексами і стереотипами. Вони готові сприймати просто те, що подобається. І часто виявляється, що те, що подобається, зроблено саме в Україні. Дуже багато стереотипів з часом просто було знищено.

    Про які саме стереотипи ви говорите?

    Наприклад, свого часу існував стереотип, що українська музика може існувати лише у вигляді традиційної естради, але з’являються такі гурти як «ВВ» і «Брати Гадюкіни», проходить фестиваль «Червона Рута» 1989 року в Чернівцях, і виявляється, що українська музика - це не лише те, що дозволено на офіційному рівні. Проходить ще 10 років і з’являються ще 10 нових імен представлених в нових амплуа і в нових жанрах. Знищуються старі стереотипи і з’являються якісь нові. Донедавна був стереотип, що музика зроблена в Україні, може бути цікава тільки в тому випадку, якщо пісня буде співатися російською мовою, або якщо артист орієнтується на захід - англійською. Але в цьому році гурт «Казка» показав, що українська мова нормально сприймається в усьому світі. Кліпи гурту зараз в ротації на МТV - і це я не кажу про українську філію каналу, а про МТV міжнародного рівня.

    Чи означає це, що україномовна музика виходить на світовий рівень?

    Я не можу так сказати, поки хоча б десять українських виконавців не ввійшли в число найпопулярніших у світі. Світовий рівень це не успіх одного колективу чи однієї пісні. Так що мені здається, ще зарано говорити про глобальну популярність української музики.

    Наближаються президентські вибори. Чого ви очікуєте від них? Чи є серед кандидатів, на вашу думку, достойний?

    Я про це поки на хочу говорити, це складне питання.

    Якщо не бачите явного фаворита, хто для вас принаймні «менше зло»: Порошенко, Тимошенко, Зеленський?

    Єдине скажу, що дуже не хочу, щоб довелося голосувати не «за когось», а «проти когось», не хочу вибирати «менше зло».

    Яна Степанковська, «Главком»

    Джерело світлин: Facebook Олександра Положинського

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ