Росіяни ще можуть завоювати Україну
Кожен знищений російський танк і кожен загиблий російський солдат збільшує мужність українців чинити опір. А кожен убитий українець поглиблює ненависть українців до загарбників. Ненависть - найпотворніша з емоцій. Але для пригноблених націй ненависть є прихованим скарбом. Похована глибоко в серці, вона може витримувати опір протягом поколінь.
Щоб відновити Російську імперію, Путіну потрібна була відносно безкровна перемога, яка призведе до відносно стерпної окупації. Проливаючи все більше української крові, Путін переконується, що його мрія ніколи не здійсниться. У свідоцтві про смерть Російської імперії буде записане не ім’я Михайла Горбачова, а саме Путіна. Горбачов залишив росіян та українців принаймні з відчуттям братерства; Путін перетворив їх на ворогів та забезпечив те, що українська нація відтепер є в опозиції до Росії.
Нації, зрештою, будуються на історіях. З кожним днем додається все більше історій, які українці розповідатимуть не лише в найближчі темні дні, а й у наступні десятиліття та покоління.
Президент, який відмовився тікати зі столиці і сказав США, що йому потрібні боєприпаси, а не евакуація; солдати з острова Зміїний, які сказали російському військовому кораблю «іди на х*й»; мирні мешканці, які намагалися зупинити російські танки, стаючи на їхньому шляху - це те, з чого будуються нації. У довгостроковій перспективі ці історії важливіші за танки.
Російський деспот мав би це знати. У дитинстві він виростав на дієті з оповідок про німецькі звірства та російську хоробрість під час блокади Ленінграду. Зараз він продюсує подібні історії, але перебирає на себе роль Гітлера.
Історії про українськоу відвагу впливають на рішучість не лише українців, а й всього світу. Вони додають мужності урядам європейських держав, адміністрації США і навіть пригнобленим громадянам Росії. Якщо українці наважуються зупиняти танк голими руками, уряд Німеччини має наважитися надати їм кілька протитанкових ракет; уряд США може наважитися відрізати Росію від Свіфт, а громадяни Росії можуть наважитися продемонструвати свою протидію цьому безглуздю війни.
Ми всі можемо надихнутися і на щось наважитися: чи то зробити пожертву, чи привітати біженців, чи допомогти своєю боротьбою в Інтернеті. Війна в Україні сформує майбутнє всього світу. Якщо тиранії та агресії дозволити перемогти, усі ми постраждаємо від наслідків. Немає сенсу бути лише спостерігачами. Настав час піднятись і діяти.
На жаль, ця війна, ймовірно, буде довготривалою. Приймаючи різні форми, це цілком може тривати роками. Але найважливіше питання вже вирішено.
Останні кілька днів довели всьому світу, що Україна – дуже реальна нація, що українці – дуже справжній народ, і що вони точно не хочуть жити під новою російською імперією.
Головне питання, яке залишається відкритим, полягає в тому, скільки часу знадобиться, щоб це повідомлення проникло в товсті стіни Кремля.
Автор – Ювал Ной Харарі, ізраїльський історик. Від 2005 року викладає в Єврейському університеті в Єрусалимі, досліджує військову та універсальну історію
Повністю англійською читати тут
Коментарі — 0